Патрік Зюскінд

Парфуми

Зюскінд П. Запахи: Роман // Всесвіт. - 1993. - №11-12 Переклад з німецької С. Фрідріх



Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrcenter.com

І

У вісімнадцятому столітті жив у Франції чоловік, який належав до найгеніальніших і найогидніших постатей цієї не бідної на геніальні й огидні постаті епохи...

Вулиці смерділи гноєм, задвірки - сечею, коридори - гнилим деревом і щурами, кухні - затхлою пилюкою, спальні - масними простирадлами, вологими перинами та різким солодкавим духом нічних горщиків. Із камінів



смерділо сіркою, з чинбарень - їдким лугом, з різниць - пролитою кров'ю. Люди смерділи потом та невипраним одягом, з їхніх ротів смерділо гнилими зубами, із шлунків тхнуло цибулею, а від тіл, якщо вони були вже не зовсім молоді, - старим сиром, кислим молоком та гнійними болячками...

Це місце між, вулицями о'Фер та де ля Феронері, а саме на Кладовищі невинних. Протягом восьмисот років спроваджували сюди мерців із лікарні Отель Дью та навколишніх парафій, протягом восьмисот років день у день привозили сюди десятки трупів, звалювали їх у довжелезні могили, нашаровуючи у склепах та на звалищах кісток...

-
Неймовірно, - пробурмотів він тихенько. -

їй-Богу, неймовірно. - Знову й знову він притискав хустинку до носа, і принюхувався, і хитав головою, і бурмотів: "Неймовірно". Це були "Амур та Псіхея", без найменшого сумніву, "Амур та Псіхея", ненависно геніальна суміш ароматів, так точно скопійована, що сам Пелісьє не зміг би відрізнити її від свого продукту...

Дайте мені одну хвилину, і я вам зроблю з них пристойні парфуми!

-
Гм, гм, гм, - сказав Бальдіні й кивнув. Не тому, що він погодився, а тому, що перебував у такому

безпомічно апатичному стані, коли всім і кожному відповів би "гм, гм, гм". Він і досі кивав головою і гмукав, і навіть не зробив спроби втрутитися, коли Гренуй удруге заходився змішувати, удруге долив з балона винного спирту у змішувач - у ті парфуми, що вже були у ньому, удруге, ніби навмання, виливав у лійку якісь ароматичні суміші...

- Невже не хочете, метре?

-
Пізніше, зараз мені не до проби... у мене в голові зовсім інше. Ходімо звідси!

І, взявши один із свічників, він попрямував до дверей, що вели в крамницю. Гренуй подався слідом. Вузьким коридором вони пройшли до чорного ходу. Потягнувши засув, Бальдіні відчинив двері...

Гренуй вирізнив магнолію, гіацинти, вовче лико і рододендрон... Але там було й щось інше, щось страшенно гарне пахло в цьому садку, такий чудовий запах, якого зроду - хіба що один-єдиний раз - він не відчував... Гренуй мусив підійти ближче.

Він розмірковував, чи варто проникати до садиби в'їзними воротами...

1 один, найцінніший аромат, найважливіший для нього, теж був серед них. Від блаженства Гренуя кинуло в жар, а від страху - в холод. Кров шугнула в голову, наче хлопчиськові, впійманому на гарячому, потім відхлинула, тоді вдруге й теж відступила, а він ніяк не міг цьому зарадити. Надто раптово почалася ця ароматична атака...

І виявив, що аромат за муром, хоч і неймовірно схожий на аромат рудоволосої дівчинки, одночасно й відрізняється од нього. Звичайно, той аромат теж належав рудоволосій, у тому не було жодного сумніву. В своїй уяві Гренуй побачив дівчинку, мов на картині: вона не сиділа, а стрибала туди-сюди, розігрівалася й знову охолоняла, очевидно, фала в якусь гру, де треба було швидко рухатися й так само швидко завмирати - до речі, з кимось іншим, чий запах зовсім не обходив Гренуя...