Петро Єршов

Горбоконик

Перекладач: М.Рильський

Джерело: З книги: Максим Рильський. Твори у двадцяти томах. Том п'ятий. Поетичні переклади. К.:Наукова думка, 1984

Частина перша

"Починається казка казатися"

За горами, за лісами,

За широкими морями,

Проти неба на землі

Жив дідусь в однім селі...

Непогожа ніч настала;

Боясть парубка напала,

І сховався молодець

У кошару до овець.

Встало сонце із-за хмари,

Вийшов тихо він з кошари,

Із криниці вид умив

Та й постукавсь до братів:

"Гей, прокиньтеся, тетері,

Відчиніть скоріше двері!

На дощі я весь промок

Аж до самих до кісток"...

Ніч холодна як настала,-

Туга парубка напала,

Зуб на зуб не попада;

Він навтьоки, бо біда!

"Лучче ніч повартувати

У сусідки біля хати!"

Непереливки було!..

Тільки ж сонечко зійшло,

Він братів почав будити:

"Гей, сплюхи, а відчиніте!

Був мороз вночі страшний,-

Ледь зостався я живий!"

Хлопці двері відчинили,

Середульшого впустили

Та й питаються його,

Чи не бачив він чого...

"Е! Так он що! - прошептав.-

Завтра цар наш буде знати,

Що ти смієш тут ховати!

Зійде сонце лиш ясне,-

Пам'ятатимеш мене!"

А Іванко і не знає,

Хто в конюшні підглядає,

Гриви в коси він звива,

Парубоцької співа.

Мірку він бере дубову,

Налива ситу медову,

Сипле в жолоб доповна

Білоярого пшона...

Спальник наш, зібравши силу,

Каже: "Царю мій! Помилуй!

От, їй-богу, далебі,

Правду я кажу тобі!

Наш Іван, усяк те знає,

Від очей твоїх ховає

Найдорожчеє добро -

Жароптицине перо..."

"Жароптицине?.. Проклятий!

Як же сміє він ховати?!

Ну, мерзотнику, стривай!

Не мине тебе нагай!"

"Ще ж не тільки це він має! -

Далі спальник промовляє,

Сам зігнувшись, як дуга: -

Чорт Івану помага!

Що перо! Саму жар-птицю

Він в ясну твою світлицю

Похваляється дістать!

Зволь-но сам його спитать"...

Службу цар нагородив -

Всім по шапці наділив.

Тут посильні ті дворяни

Знов побігли по Івана,

Та минулося тепер

Без усяких там химер.

До конюшні прибігають,

Двері настіж одчиняють

І Івана штурх під бік

Та за чуба смик і смик.

З півгодини морочились,

А проте не добудились...

Близько вже до окіяну,

Каже коник наш Івану:

"Ну, Івасю, не дрімать!

От уже хвилин за п'ять

Ми приїдем на поляну -

До шумного окіяну;

Там лежить, дивує світ

Чудо-юдо риба кит;

Десять років він страждає,

А до цього дня не знає,

Як прощення заслужить;

Він почне тебе просить,

Щоб у сонця ти ясного

Волю випросив для нього;

Поміч ти пообіщай,

Та, гляди, не забувай!"

От в'їжджають на поляну

До шумного окіяну;

Там лежить, дивує світ

Чудо-юдо риба кит...

"Ох, коли б мені дожити,

Щоб побачить вільний світ!

Я лежу вже десять літ...

Сам тобі в пригоді стану!.." -

Так говорить кит Івану.

"Все зроблю!" - Іван гука,

Стис ногами Горбанька,

Той стріпнувся, розігнався,

Плиг на берег та й подався,

Тільки видно, як пісок

Підліта аж до хмарок...

. Адже вона,

Звісно, й чорна, і брудна;

Ну, а тут земля блакитна,

Та весела, та привітна!..

Глянь-но, конику, отам

Щось блищить назустріч нам,

Ніби світиться зірниця...

Певно, сонцева світлиця...

Та й висока, ай-ай-ай!"

"Роздивляйся й примічай,

Це ж бо терем цар-дівиці,

Скоро нашої цариці! -

Коник так йому кричить...