Шарль Герен

"Розніжений Шеньє, Вергілію могутній..."

Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990

Розніжений Шеньє, Вергілію могутній,

Вас розгортаю я в вечірньому півсні,

Як на відлюдний сад лягає сива сутінь

I стиглі овочі падуть у глушині.

Як заздрю я твоїм, Вергілію, героям,

Твоїм закоханим як заздрю я, Шеньє!

Та вже ні пристрастю, ані кривавим боєм,

Ні працею чуття не поновить моє.

Серед філософів - іронію плекати,

Не вірити собі - о радосте терпка!

Я людські пoриви не годен оспівати,

Для тих-бо давніх струн є вправніша рука;

Є люди - слава їх лунає звуком рогу.

А мій убогий пай - незнані темні дні,

I флейту я візьму, уживану і вбогу,-

Безумства, насміху. Уста мої смутні,

Немов цілунками, втішатимуться нею.

Вона моє дитя, порадниця моя:

Віддам я душу їй, і відповість душею.

Прохожий спиниться послухати, як я

Тут награю в ті дні, як стигнуть виногрона.

Самотній, граю я, не знаючи, хто там,

Пестливо, пристрасно, і переливні тони

Говорять раз у раз тужливішим чуттям.

Моє убожество то милостині просить,

Прохожий хилиться чолом і йде відсіль.

I знов вертається - таж флейта ця голосить

Щоосені сумніш, і щораз глибший біль.