Солон

Вірші

Перекладач: Андрій Содомора

Джерело: З книги: Золоте руно. З античної поезії: Збірка.-К.: Веселка, 1985.

* * *

Знаю, що занепадає земля Іонійська найстарша.

    Бачу, як никне вона - і відзивається біль

Глибоко в серці моєму... О горе! Куди не погляну -

    Тут навісний грошолюб, там - ошалілий багач...

Душу захланну приборкайте ви, хто в добрі та розкошах

    Нині не знає вже й сам, як догодити собі.

Чи не пора схаменутися? Знайте, що вам я ні в чому

    Не поступлюсь і для всіх визначу межі тверді...

Підлий тепер багатіє, а вбогим стає благородний,

    Та благородства свого я не продам аж ніяк

Підлій людині за гроші: одне благородство постійне,

    Гроші сьогодні - у тих, завтра - вже в інших руках.

* * *

Не звинувачуйте марно богів: не вони завдали вам

    Горя; картайте себе, власну нікчемність кленіть.

Ви ж над собою тиранів наставили й бережете їх,

    От і ганебне ярмо нині над вами тяжить.

Кожен із вас, коли сам по собі, - то мов лис хитромудрий,

    Разом усі ви - ніщо, тупоголова юрба.

Мов заворожені, ловите мову облудного мужа,

    Діла ж, яке він почав, не помічає ніхто.

* * *

З темної хмари і градом ударить, і снігом посипле;

    Від блискавиці-стріли небо розлоге двигтить,

Місто ж - од надто великих мужів: одному нерозважно

    Владу віддавши, народ рабство собі вготував.

Хто ж бо зависоко знявся, такого нелегко потому

    Стримати, та про таке думати слід наперед.

* * *

Море хвилює, розбурхане вітром, а в тиху погоду

    Ніжність ласкава його непорівнянна ні з чим.

* * *

Місто, наш край, не загине ніколи з високої волі

    Зевса, не знищать його й інші блаженні боги:

Духом незборним наділена збройна Афіна Паллада,

    Славного батька дочка, руку простерла над ним.

Та громадяни самі, ошалівши в погоні за грішми,

    Місто величне своє згладить зо світу взялись.

Помисли темні й у тих, які правлять народом; за здирства,

    За злодіяння на них кару вготовлено вже.

Стриму не мають ті люди захланні; погідність і спокій,

    Радощі скромних гостин,- речі не знані для них.

Їм - аби гроші гребти, поживляючись кривдою інших,

    Вся їх увага на те, щоб оминати закон.

Так-от багатство зростає, народжує гордість зухвалу:

    Мітять вони не лише на всенародне добро,

А й на священне, на храмове: крадуть усі, хто де може.

    Чи спогадає такий про Справедливість святу?

Ну а вона, хоч мовчить, про минулі й сьогоднішні вчинки

    Знає. Наспіє пора - прийде й рахунок подасть.

Так неминуча приходить загибель для цілого міста.

    Ще й не отямиться люд - буде стогнать під ярмом.

Потім - усобиці зринуть, війна одізветься, що досі

    Спала, й чимало собі юного цвіту зірве.

З пишного міста ось-ось не зостанеться й марного сліду:

    Навіть на зборах весь час - нелад на втіху лихим.

От скільки горя народ зазнає'. А з убогих чимало

    Йде, не сплативши боргів, у чужинецькі краї:

Вже вони продані всі, вже в неволю женуть нещасливих.

    Рабства ганебного знак - пута - на кожному з них.

Жодного закутка не омине ця біда невсипуща,

    Перед такою дарма двері вхідні зачинять:

Перемайне через мур щонайвищий і кожного знайде,

    Хоч би в найглибшім кутку сховок для себе знайшов.

Так мені серце велить афінян повчати, щоб знали,

    Скільки всілякого зла нам беззаконня несе.

Лиш при розумній законності в злагоді все процвітає,

    А лиходій, навпаки,- нидіє в путах міцних.

М'якшає грубість, пересит, а з нею й лиха відступлять.

    Сохне тоді на очах темного злочину квіт.

Хибний закон виправляється, сили не має зухвальство,

    Розбрату серед людей вже не зуміє ніяк

Сіяти зла ворожнеча - тому при розумному праві

    Верх і порядок, і лад, і справедливість беруть.