Стендаль

Червоне і чорне

Частина перша

Правда, сувора правда.

Дантон

1. ПРОВІНЦІЙНЕ МІСТО

Зберіть докупи тисячу людей,- це непогано, Але у клітці їм не буде весело.

Гоббе

     Містечко Вер'єр - мабуть, чи не одне з наймальовничіших у Франш-Конте...

Фабрика вибивних тканин, відомих під назвою мюлузьких,- ось джерело загального добробуту, який після падіння Наполеона дозволив поновити фасади майже всіх вер'єрських будинків.

На головній вулиці, як тільки ви входите у містечко, вас приголомшує грюкіт якоїсь страхітливої машини. Двадцять важких молотів падають з гуркотом, від якого двигтить брук; їх підіймає колесо, приведене в рух гірським потоком...

Побачивши його, жителі містечка поквапливо скидають. капелюхи. Волосся в нього сивувате, одягнений він у сіре. Він кавалер кількох орденів, мав високе чоло, орлиний ніс, і взагалі в нього досить правильні риси обличчя. На перший погляд, гідність сільського мера в ньому поєднується з тією приємністю, що бував властива людині під п'ятдесят років...

"Прошу у Вас для Жюльєна Сореля стипендії; він її заслутовує, бо може скласти всі потрібні іспити. Я його трохи навчив теології, старої доброї теології Боссю, Арно, Флері. Якщо хлопець вам не підходить, пошліть його до мене: директор притулку для жебраків, якого ви добре знаєте, бере його на вісімсот франків гувернером до своїх дітей...

).

2  Будь здоров і не забувай мене-латинська   формула   закінчення листа. (Прим. перекл.)

були мені рекомендовані такими людьми, як абат Шелан; отже, серед трьохсот двадцяти одного ви будете дев'ятим. Але моє заступництво - це не ласка, не потурання, а лише подвоєна пильність і суворість щодо гріхів...

Розмова провадилась далі латинню. Вираз очей абата поступово ставав менш суворим. Жюльєн потроху заспокоювався. "Який же я кволий  думав він,- коли на мене так вплинула ця показна доброчесність! Це, мабуть, такий самий шахрай, як і пан Маслон". I Жюльєн з задоволенням похвалив себе в думці за те, що догадався сховати майже всі свої гроші в чоботи...

"Ах, цей юнак справді гідний мого кохання!" - подумала вона.

Тільки Жюльєн викинув у сад мотузку, як Матильда стиснула його за лікоть. Він подумав, що його схопив ворог, і вмить обернувся й вихопив кинджал. їй почулося, що десь відчинили вікно. Якусь мить вони стояли нерухомо, затамувавши подих...

-  Перший лист я сховав у величезній протестантській біблії  і  відіслав  учора   з  вечірнім  диліжансом  далеко звідси.

Він навмисне з підкресленою чіткістю розказував усі подробиці, щоб його чули особи, які, можливо, ховалися у двох великих шафах червоного дерева, що їх він не зважився оглянути...

Його відштовхнули, але не дуже рішуче.

Тоді він, так само як колись у Безансоні з Амандою Біне, вдався до своєї пам'яті й процитував кілька пишномовних фраз із "Нової Елоїзи".

-  У тебе мужнє серце,- відповіла Матильда, не дуже прислухаючись до його слів.- Я, коли щиро признатися, хотіла  випробувати   твою   сміливість...