Торквато Тассо

Поезії

Перекладач: Михайло Орест

Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади - К.: Основи, 1995

До герцогині з Урбіно

Мов роза, в віці ніжному була ти,

Яка, хоча навколо - світла море,

Лице ховає в листя непрозоре,

Занадто соромлива, щоб буяти.

Але з земним тебе не порівняти!

Ні, ти була подібна до Аврори,

Що росить золотом поля і гори

I небо радує блакитношате.

I вік тебе не кривдить менше ніжний,

Бо ти затьмиш - в твоєму навіть будні

I діву молоду, краси обранку.

Розкрився квіт, і аромат він пишний

Розточує - і сонце ополудні

Горить яскравіше, ніж сонце ранку.

Фрагмент з поеми "Визволений Єрусалим"

(Пісні ХХ-ої строфи 137-144)

Свій царський стяг, неславою окритий,

Зрить проводир єгипетських дружин,

Він бачить, що Готфрідів меч неситий

Приніс уже для Рімедона скін,

Сонм воїнства свого він зрить розбитий

I знає: прийде і йому загин -

Але не хоче смерті він низької,

Він хоче впасти в славному двобої.

I в мислі цій коневі він остроги

Дає і на вождя, Готфріда, мчить;

Не перепинить жоден меч дороги

Шаленому, що ще здаля кричить:

"Страшися, о Готфріде, перемоги!

Нехай ця мить - моя остання мить,

Нехай - але і ти впадеш сьогодні

Зо мною разом в небуття безодні".

I от мужі свої списи схилили

До бою. Франкському вождеві щит

Єгипетське коп'є розбило сміле

I ліву руку ранило. Готфрід,

Проте, не тратить мужності і сили:

Ударом, що йому б позаздрив цвіт

Лицарства, збив противника з сідла він;

Іще удар - і гине той, безславен.

Так вік скінчив свій Емірен зухвалий.

Готфрід жене поган - і враз спинив

Коня: в крові, на силах підупалий

Цар Альтамор меча уламком вів

Упертий, марний бій проти навали

Ста смертоносних лицарських списів.

Вождь крикнув: "Воїни, спустіте зброю!

У бран тебе Готфрід бере, герою!"

I той, нездатний духом підхилятись,

Що відав тільки дар удач і слав,

Почувши імено, яке промчатись

Всіма краями встигло, відказав

Звитяжцеві: "Готовий я піддатись;

Ти варт цього",- і меч йому віддав

З словами: "Ця подуга, окрім чести,

Тобі і злото має ще принести,

Бо від моєї вірної дружини

За мене прийде викуп дорогий".

Готфрід йому: "Небесні височини

На інше скерували порив мій.

Скарби, що їх дали тобі країни

Твої, зостануться в руці твоїй,

Я золота за кров не потребую,

Я - воїн, я воюю, не торгую".

I, бранця оточивши сторожами,

В погоню мчиться він: бо за вали

Тікали мусульмани. За валами

Вони, проте, рятунку не знайшли.

Вже франки в таборі; разять мечами,

Потоки крові мутно попливли,

Під копитом здобича красна гине,

I падають останні сарацини.

Так переміг Готфрід. I вої многі

Він ще за дня у визволене ввів

Священне місто, де ступали ноги

Спасителя, де Бог наш опочив,

I, панцера не кинувши, пороги

Переступив він храму всіх віків,

I, кроткий, на стіні повісив зброю

I впав перед гробницею святою.