Вільям Теккерей

Ярмарок Суєти

ПЕРЕД ЗАВІСОЮ

Коли Лялькар сидить на кону перед спущеною завісою і дивиться на Ярмарок, що вирує круг нього, його опановує глибока, задумлива меланхолія. Тут, куди не глянь, їдять і п'ють, закохуються і зраджують, сміються й плачуть; тут тобі й курять, і шахрують, і б'ються, і цигикають на скрипці; тут забіяки яки ждуть, щоб хто їх зачепив ,гульвіси не пропускають нагоди підморгнути якійсь молодичці, ошуканці зазіхають на чужі кишені, поліцаї пильнують ладу, дурисвіти (ще якісь об'явилися, хай їм грець!) горлають перед своїми балаганами, сільські йолопи луплять очі на розцяцькованих блискітками танцівниць і жалюгідних, старих, нарум'янених штукарів, а тим часом спритні злодюжки, підкравшись ззаду, орудують у їхніх кишенях...

Але все-таки загальне враження буде швидше смутне, ніж веселої Та й у вас, коли ви повернетесь додому, все ще буде незатишно на душі, вас не покидатиме задума, може, навіть співчуття до людей, і ви поквапитесь швидше заглибитися в свої книжки чи в якусь іншу працю. Я хотів би почати свою розповідь про Ярмарок Суєти саме з цієї моралі, бо іншої не знаю...

Він пишається тим, що його ляльки так сподобалися найкращому товариству нашої імперії. Славнозвісна лялечка Бекі, як одностайно визнають усі, виявилася незвичайно гнучкою в суглобах і дуже спритною на дротині; ляльку Емілію, хоч вона й здобула куди менше коло шанувальників, усе-таки митець зробив і одяг вельми дбайливо, фігура Доббіна, на око начебто незграбна, танцює природно й дуже потішно; багатьом сподобався танок хлопчиків...

Наша Емілія, мусимо признатися, була не вельми високої думки про друга свого чоловіка, капітана Доббіна. Він шепелявив, не відзначався вродою, був дуже простий і вкрай незграбний та незугарний. Вона любила його за відданість її чоловікові (ще б пак, кожен хотів би з ним приятелювати!) і вважала, що Джордж виявляє неабияку великодушність і ласку, вшановуючи Доббіна своєю дружбою...

Він був такий чесний, що її хитрування й лестощі не діяли на нього, і він з інстинктивною відразою тримався осторонь. від неї. А що Ребека не настільки втекла від інших представниць своєї статі, щоб не знати такого почуття, як заздрощі, то вона ще дужче зненавиділа Доббіна за те, що він обожнював Емілію...

Це рука не мого батька,- мовив Джордж, трохи стривожившись. Справді, виявилося, що то був лист від адвоката містера Осборна, і писалося в ньому ось що:-"Бедфордроу, 7 травня 1815 року.

Сер, містер Осборн уповноважив мене повідомити вас, що він залишився при тій постанові, яку вже Вам висловив раніше, і в зв'язку з шлюбом, який Ви зводили взяти, він перестав віднині вважати Вас членом своєї родини...

- Сюди заходив герцог *** з Маріанною Кларк. Ці двері ведуть до славши звісних petits appartements / Інтимних покоїв (франц.)/ лорда Ставна, один із них, сер, весь оббитий слоновою кісткою та білим атласом, інший - чорним деревом та чорним оксамитом; і там невеличка бенкетна зала, скопійована з будинку Салюетія в Помпеї і розмальована Козуеем, є маленька кухонька, де все начиння срібне, а рожни - золоті...

Маркіза Стайн походила з славетного, стародавнього роду Керлайонів, маркізів Камелотів, які зберегли свою давню віру ще з часів навернення в християнство шанов­ного друїда, свого предка, і родовід яких сягає в часи, ще давніші за ті, коли на наші острови прибув король Брут. Старшому синові в родині з давніх-давен давали ім'я Пондрагон, а молодшим - Артур, Утер або Карадок...

Один боягузливий представник цієї родини за короля Якова був зрікся своєї віри, переконаний доказами того великого теолога, і маєтки родини внаслідок цієї своєчасної легкодухості трохи збіль­шились. Але вже той граф Камелот, що жив за часів Карла, 8нов повернувся до віри своїх предків, і родина далі боро­лася за цю віру і убожіла через неї, доки був живий хоч один Стюарт, здатний задумати або очолити повстання...