Володимир Набоков

Лоліта

---------------------------------------------------------------

(c) Copyright Владимир Набоков

(c) Copyright переклад Кирило Васюков (cerillo(а)inbox.ru)

Date: 29 Aug 2006

---------------------------------------------------------------

ПЕРЕДМОВА

"Лолiта...

На рiшення п-на Кларка, можливо, вплинув той факт, що обраний ним редактор наразi щойно вдостоєний премії iменi Полiнга за коротку працю ("Чи можна спiвчувати почуттям?"), в якiй залучено до обговорення деякi паологiчнi стани та збочення.

Моє завдання виявилось простiшим, анiж ми вдвох припускали...

Тi, яким цiкаво, можуть знайти свiдчення про вбивство, здійснене "Г.Г.", у газетах за вересень - жовтень 1952р.; його причини й мета були б i досi таїною, якби цi мемуари не потрапили в свiтле коло моєї настiльної лампи.

На догоду старомодним читачам, якi цiкавляться подальшою долею "живих зразкiв" за обрiєм "правдивої повiстi", можу навести деякi вiстки, одержанi вiд п-на "Вiндмюллера" з "Рамзделя", котрий волiв лишитись неназваним, щоб довга тiнь невтiшної та брудної iсторiї не дотяглась до того мiстечка, у якому вiн честиво проживає...

Коли нарештi остання з потрiбних монет iз дзеньком провалилась, дозволивши iншому голосу вiдгукнутись на мiй, я отримав сюрприз.

Шерлi Хольмс, начальниця табору, повiдомила менi, що в понедiлок (того дня була середа) моя Доллi пiшла зi своєю групою на екскурсiю в гори й верне тiльки проти ночi...

Господи, на якi примхливi покупки штовхнула Гумберта властива йому в цi днi пристрасть до картатих тканин, яскравих ситцiв, шлярок, пишних коротких рукавчикiв, до м'якої плiсировки, сукенок, тiсно прилягаючих зверху й дуже широких знизу!  Покохав я Лолiту, як Вiрджинiю - По,  I як Данте - свою Беатрiче;  Закружляли дiвички у широких спiдничках:  Штанцi, ах! - Не вiд гарного звичаю!  Ласкавi голоси питали мене, що саме я волiв би бачити? Купальнi вбрання? Маємо їх всiляких тонiв: рожева замрiя, матовий аквамарин, бузкова голiвка, червоний тюльпан, чорний кан-кан...

Окрiм цих вимiрювань, я, звiсно, бачив перед собою Лолiту з близькою до галюцинацiї яснiстю; й тому що у мене без упину горiло плекане мiсце посеред грудної кiстки, там де її єдвабиста макiвка десь два рази дiйшла до рiвня мого серця, й тому що я не розлучався з вiдчуттям її теплої ваги на моїх колiнах (внаслiдок чого я завше "носив" Лолiту, як жiнка "носить" дитину), я не дивувався, коли в подальшому з'ясувалось, що мої вирахунки є бiльш-менш правильнi...

З великим смаком вона накреслила маршрут. Спитати б, чи не внаслiдок тих сценiчних iрреальних занять вона переросла своє дитяче позiрне пересичення й тепер з прискiпливою увагою стремiла дослiджувати розкiшну дiйснiсть? Я вiдчував дивну легкiсть, властиву сновидiнням, того блiдого недiльного ранку, коли ми залишили оселю професора Хiма й покотили головною вулицею мiста, прямуючи до чотиристрiчкового шосе...

"Хто саме - Вермонт чи Румпельмеєр?"  "Нi, ця Едуза Гольд - наша режисерка".

"Я кажу не про неї. Хто саме злупцював п'єсу про твоїх Зачарованих Мисливцiв?"  "А, ось ти про що. Хто саме? Та якась стара, Клер щось таке, начебто.

Їх була цiла купа там".

"I вона, значить, похвалила тебе?"  "Не тiльки похвалила - ще й почоломкала мого лобика - мого чистого лобика", й курка моя видала той новий маленький звизг смiху, яким - певно, в зв'язку з iншими еатральними вихватками - вона вiднедавна любила щиголяти...

Трiшечки надбавиш, - i все скiнчено мiж нами (я, звiсно, жартував). Ми тепер пускаємось в довгу, щасливу подорож. Я пам'ятаю -"

16.

Я пам'ятаю, що дитиною, в Європi, я марив над картою Пiвнiчної Америки, на якiй "палац" тобто середня частина "Аппалацьких Гiр", великим шрифтом розтягнувся вiд Алабами до Мена, тож вся досяжна область (включаючи Пенсильванiю та Новий Йорк) ставала в моїй уявi як велетенська Швейцарiя й навiть Тибет, самi лише гори, чергування дивних дiамантових шпичакiв, великi хвойнi дерева, Le montagnard migr в пречудовiй своїй ведмежiй досi й Felis tigris Goldsmithi, й червоношкiрi iндейцi пiд катальпами...