ВЛАДІМІР НАБОКОВ


Д І Д У С Ь
драма в одну дію


      Дія відбувається в 1816 році у Франції, в будинку заможної селянської родини. Простора кімната, вікнами у сад. Навскісний дощ. Входять господарі  і незнайомець.


Жінка                               ...

                            Джульєтта, збігай в
                            погріб, - хутко!
Перехожий  (озирається)
                            Ах, як у вас приємно...

..  Різьблений баул
                            в кутку, стінний годинник з васильками
                            на циферблаті...

.. Недовго
                                   ми їхали. Останній поворот -
                                    і площа розчинилася,  у центрі
                                    зловісно так озорена...

..

                                    І клекотіння натовпу похмуре, -
                                    що може й глузував (але не чув я), -
                                    мигтіння кінських крупів, списи, вітер,
                                    чад смолоскипів сонячних - усе це
                                    як сон пішло, і я одне лиш бачив,
                                    одне: отам, отам, у чорнім небі,
                                    крилом крицевим косий ніж важкий
                                    між двох стовпів висів, готовий впасти,
                                    і лезо, ухопивши блиск живий,
                                    вже нібито палахкотіло кров'ю!

                                    І на поміст, під гук юрби, в нестямі
                                    зіходив я  - і кожен той щабель
                                    по-різному рипів...

..
Жінка                         О, я б кричала, шарпалася б, - криком
                                    помилування вирвала б...

. Ти розумієш,
                                          я, мамо, йшла - ось тільки-но, садком
                                          за  вишнями, - аж тут дідусь побачив,
                                          зіщулився - вихопив мій кошик -
                                          отой, новий, загорнутий в церату
                                          і перемащений вже соком - хап! -
                                          і як його закине - прямо в річку -
                                          його тепер понесла течія...

.. Ні...
                                          (сміється).                       Я сам  буваю схильний
                                          до порівнянь абсурдних...

..
Жінка (не слухаючи)                                       То що ж він, справді... Тато
                                          розсердиться...