ВІКТОР БЛИЗНЕЦЬ
ЗВУК ПАВУТИНКИ (ЗБІРКА)
      
1. СРІБНИЙ ЧОЛОВІЧОК
                                  
      - Дзинь...

..
      - Бумс!
      Зараз він у кутку біля мисника. Там чорна діжа з водою, там вогко й темно, але я бачу його. Він тоненький, як стеблинка, той химерний чоловічок. І світиться - синім вогнем. А бистрий, моторний - не вслідкуєш за ним...

Диви, диви, то він дражниться: стриб-стриб - підскочить до мене, а тоді стриб-стриб - тікає назад. І язиком прицмокує, наче примовляє: "Буц, буц, не боюц!"
    Ага, думаю, ти в мене дограєшся. Зараз я тебе зловлю...
    Тихенько просовую ногу з-під ковдри; і тільки я висунув п'яти - мурашки побігли по тілу, побігли...

- Я приїхав сюди... помирать.
      Він сказав це спокійно, так спокійно, що я відчув: із води побігли дрижні й холодними змійками поповзли мені по спині... Жартує Адам? А голос? Таким голосом не жартують.
      Адам повернувся до мене...

Лікарі дивуються з того, що я ще й досі живу... Та, мабуть, недовго вже...
      Він махнув рукою - ет, мовляв, к бісу журливі балачки! - і звелів хутенько одягатись.
      Поспішали додому. Адам ривками дерся на гору, високо підкидаючи ноги...

      Під корчем виглядав із мулу краєчок труби, і коли я смикнув її, з труби вискочила зелена жаба-ропуха. Мулом затягло і лопушиний листок; він був негодящий - подертий на клапті... Озерця нема, річка більш не лопоче, біжить смірненько старим своїм руслом. І скільки б я не старався, сам не зроблю ні греблі, ні співучого лотка...

.. жабу. Свіженьку. З болота.

      Ох ти мій дохтор, - застогнала баба, розчулена рідним Буськом. - Це ж ти хочеш мене підздоровить і зілля своє приніс... Доведеться встати і провести вас, бо ви ж без баби й не полетите.

      Баба, стогнучи,зіп'ялась на ноги і провела буськів...

      Поволі, сонно розтулив Адам око, знайшов мене і хотів був трошки усміхнутись. Та лиш посмикнув губами.

      - Що, Ленд? - спитав якось винувато. - Сумна в мне бувальщина?

      - Про Буська?

      - Атож...

.. таких маленьких. А колесо я б знайшов.

      - Хитрий ти чоловік! - сказав Адам і таки всміхнувся. Ми тільки розбалакались, як знов вийшла із хати баба Сіроха, і в рука у неї те саме блюдечко, склянка води й порошки.

      - Бабо Лізо! - мов дитя, почав благати Адам...