ТЕРНОВИЙ СВІТ
      
      Этот роман — вторая книга дилогии известного украинского советского писателя о Т. Г. Шевченко. Она продолжает и завершает изображение страдальческой жизни великого Кобзаря, начатое в романе «Сын воли». Годы ссылки, освобождения и трудный путь к бессмертию в терновом мире самодержавия легли в основу книги...

. Ну, занедужав трохи, ну, схуд, змарнів... Ось вирветься на Україну — і все мине!.. Ця мжичка, і ця Нева, з якої тягне холодом, неначе з льоху, хіба уже одному тут вкоротили віку... А він не дасться, дзуськи! Майне собі на милу рідну землю, оселиться біля Дніпра, в своїй сосновій хаті, посадить вишні, яблуні...

А вікна вже не світяться. Чи, може, їх не видно. На цьому березі, бач, ще не сплять і тут, і там... Он в Академії, — де й він живе, — ще хтось з художників при світлі свічки прагне знайти оте своє, єдине, що винесе його колись до сонця слави та визнання... Гай-гай, і він колись... Це ж скільки вже минуло літ, як він зайшов уперше до Академії законним учнем? Аж двадцять два!...

      — Лежіть, лежіть, — всміхнувся той. — Добридень!.. А пана Федора немає ще?

      — Немає, — сказав Сергій. — Знайомтеся, — узяв за лікоть Прапорщика й підвів. — Поет Тарас Шевченко...

      — А-а! — засвітився прапорщик...

— До молодичок...

      — Хто з нас не без гріха! — прийшов Тарас на допомогу прапорщику, що зашарівся, немов хлопчак. — Сідайте в нашій хаті.

      — Я вже піду. На службу час. Спасибі... Радий був познайомитися! Крутнувсь і вийшов...

..

      Федір застав його за малюванням острова, якого виявили вони посеред моря і нарекли ім'ям царя Миколи. Тарас, було, скривився, та Бутаков одвів його і пояснив, що робить це заради них із Вернером...

      Мовчки вони потисли руки, поцілувалися, і Федір вийняв зі скриньки аркуш...

. — подумав раптом вголос.

      — Зустрінуть добре, батьку, не сумнівайся, — сказав Гринько. — На другий раз поїду я із вами. Візьмете?

      — Ще питаєш!

      — Воно б і зараз треба комусь поїхать...

. — не став Тарас виправдуватись. — Приїхали уже, чи що?

      — Вокзал! — сказав візник врочисто.

      До поїзда ішов, як пан. Михайло був зібрався когось найнять, та Гриць не дав. Швиденько взяв чемодан, йому залишив скриньку і рушив до перону, де вже чекав на пасажирів поїзд...

Всміхавсь чи плакав — не розбереш...

      Жандарм стояв спокійно під ліхтарем.

      Нарешті! Вирвавсь, виїхав!.. Пливли будинки, вулиці, і кожен стук на рейках лунав для нього весело, мов благовіст!..

      Незчувся, коли заснув...