ЄРУСАЛИМ НА ГОРАХ
РОМАН
      
      Цей роман про кожного з нас, про наші страждання, про нашу землю, її минуле й сучасність;
      це роман про воскресіння душ наших що прагнуть дійти до Єрусалиму
      
       "Пастирю добрий, що кладеш душу за вівці! Не остав нас, хоч іще ми блукаємо; не остав нас, хоч іще грішимо перед Тобою...

Я вибрав і за п'ять бідних студентських карбованчиків (щоб незадурно, такий звичай) купив у стрия Федора майже зовсім чорну невелику ікону, що в часи мого дитинства висіла внизу в дзвіниці на дощаній стінці біля дверей; хоч тоді я тільки-но розпочинав свою інститутську науку, дещо вже встиг прочитати про старовинний живопис, про ці дивовижні, повні краси, спокою, філософської заглибленості мистецькі твори, що дійшли до нас від предків і свідчать про глибину предківського світу; мав я також уявлення про "ковчеги" та про "шпони", що повинні свідчити про давність ікон; і якраз дошка, яку я вигріб із сміття, мала ці ознаки давності...

Так, принаймні, говорили в моєму селі, у це вірили, клепання обов'язково пов'язували із Страстною п'ятницею; я однак думаю, що клепання на Русі жило іще в дохристиянські часи, клепало, било служило людям замість дзвонів і призначалося, очевидно, для оповіщення, для новин, для розголосу про тривогу.
      Із дитячих тих часів, від тривожного клепання я і запам'ятав чорну ікону, яка, закіптюжена, обсотана павутинням, висіла на дзвіничній стіні якраз там, де починалися стрімкі сходи, що вели до навдивовиж чутливих дзвонів, які побренькували собі, гуділи й співали навіть тоді, коли ніхто й не доторкувався до Їхніх шнурків; мені тоді здавалося, що святий образ, ледве видимі на ньому постаті трьох волхвів, які прийшли обдарувати Діву Марію і новонароджене дитя, Вифлеємська зірка, яка золотим цвяшком пробивалася з-під товщі звощеного бруду, пастухи в овечих шкурах на плечах і навіть два осли біля ясел стерегли нас, малих, щоб у Страстну п'ятницю ніхто із нас, клепаючи, не зірвався з дзвіниці та не полетів на землю...

І так роки за роками. Тепер нібито легше стало, га? Хрущов, кажуть, тих, кого Сталін на Сибір вивіз, повертає додому. Чи то правда?

      - Чи їм можна вірити? - засумнівалися тато. - Ті, що вивозили, ще й тепер панують.

      І тато оглянулися навколо насторожено...

.. та все тую струну долонею тамувала, а мама, заплющивши очі, лише ворушили губами.

      

      9

      Можна було відкласти поїздку до Зіновія на осінь (так радили тато), але мама мовчки покрутили заперечливо головою і стали збиратись найближчої неділі...

      Гафія Кукурудз стояла на воротях, і було таке враження, що вона нас очікувала щодня.

      - Спочинете трохи, - запросила до хати, чистої і білої, по-газдівському доглянутої, що ховалася попід крилами старих ясенів. - Напийтеся квасного молока...

.. за моральну підтримку бандитів, - пригрозив Ступа.

      - То в чому ж справа, - відповіла Юстина байдуже. Вона направду Ступи не боялася; не боялася ні Ступи, ні когось іншого, ні Сибіру, ні Бистричанської тюрми. - Тата я поховала, ґаздівство наше розвалилося, якась курка лишилася й коза...

.. так, жах і покору, бо тільки примус, терор спроможні утвердити тут радянську владу.

      - О, я знаю, ти, дівко, готова йти на муки, - Ступа уже не рахувався з словами. - Тобі сниться терновий вінець? - зло засміявся. Схопився на рівні ноги й мало не вдарив її чоботом у груди...

      Юстину Семенюк арештували відразу після того, коли хтось виказав Ступі, що секретар сільради Ілько Гладун, фронтовик із тутешніх молодих газдів, який носив на гімнастьорці медаль "За відвагу", насправді ж сповнює в підпіллі ще одну роботу: був він у Горопахах станичним, мав псевдо "Мирон"...