На странице «Новоє лєтоісчесленіє (збірка)» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Новоє лєтоісчесленіє (збірка) (Гнатюк Іван)
Фрагменты текста.
Гнатюк Іван
Новоє лєтоісчесленіє (збірка)
ТРАГІЧНЕ ПОКОЛІННЯ
Воно жило і в боротьбі,
І в муках рабського терпіння,
Та не зневірилось в собі -
Моє трагічне покоління.
І чи конало в таборах,
Чи клало голови на плаху -
Жило, тамуючи і страх,
І гнів, народжений зі страху...
Як тіні,
Хиталися у рамочці вікна:
Остання ніч на рідній Україні,
А далі - невідома чужина.
Зникали сили, тижні і вокзали,
Ніхто не знав, куди нас завезуть,-
Ми, як поліна в штабелі, лежали,
На дні і ночі міряючи путь.
Солона риба - їли чи не їли,
Але нікому й крапельки води,-
Немов кати, бездушні конвоїри
Знущалися із нас - не доведи...
Іду, щоб одразу упасти на нари,
Хоч трішки спочити, не ївши весь день...
Вже гори стемніли, і світ мов за хмари
Зникає - він теж на спочинок іде.
І лиш конвоїри з недремними псами
Ніколи, здається, очей не зімкнуть,-
Обступлять уранці - і знову так само
На шахту в колоні мене поведуть...
Стр. 1
Іди в обійми завірюхи,
Іди наосліп - крізь югу,
Бо знай, що тільки слабодухих
Вона завіює в снігу!
1963
* * *
Наївні сцени завченої ролі -
Смішна мені їх вічна метушня.
Я сам в собі, як в замкнутому колі,
Насущні думи думаю щодня...
І гнізда ватри, схожої на сажу.
І чорна туга... Лину крізь вікно,
Як птах із неба - коміть головою,-
Мій світ - екран безмовного кіно,
Обрамлений печаллю світовою.
Я сам-один. Закутаний в халат.
Магнітні бурі. Ліки. Лейкоцити.
І сіре тло - ні буднів і ні свят,
Не доберу, як тугу пережити...
ЕКСПРОМТ
Як тяжко дихати - задуха
І кашель. Ока не зімкну.
Так надриваюся, мов глухо
Товчу обухом об стіну.
Чи то застуда, чи сухоти
За груди знов мене беруть? -
Уже не раз перебороти
Мені вдавалося їх лють...
Стр. 4
Але хіба лиш ми ту Колиму
Обміряли - із каменя на камінь? -
Я мимохіть, прощаючись, в нестямі
З плачем на груди кинувся йому.
7
Нарешті й хата, схожа до колиби,
Світуща пустка - затхла і глуха;
Цілі і двері, й вікна - тільки шиби
Хтось витлумив, не чуючи гріха...
Іду й дивлюсь - нічого не змінилось,
Ті самі гражди з гребенями стріх
І та ж крута камінна сухожилість
Гірських стежин та звивистих доріг.
Стара церковця й цвинтар під горою,
Де спочивають пращури мої,-
Мабуть, ніде так боляче весною
Не розривають серця солов'ї...
Знайшов у хатній схованці на дні
Колишні вірші й начерки поеми,
І знов торкнувся спогадом до теми.
Що, наче рана, ятриться в мені.
Немарно ждав Полуботок халепи -
Цар не любив докучливих суплік,
Він подумки давно його прирік
На смерть, назвавши хитрим - як
Мазепа...
Стр. 9
Все произведения автора Гнатюк Іван
|