| На странице «Тричі мені являлась любов» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Тричі мені являлась любов (Горак Роман)
Фрагменты текста.
ГОРАК ЛЕОНІД
ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЬ ЛЮБОВ
Повість-есе
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея, біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла...
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"
І мовчки щезла там, де вічно темно...
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась,
І смокче кров, і геть спокій жене.
Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне...
Стр. 1
У 1890 році народжується дочка Олена-Ольга.
Листи до Франка Ольга пише все рідше і рідше, та й то короткі, ділові. Розвідку про "Антігону" Франко не надрукував, хоч мав такий намір. У 1893 році і в листі від 9 лютого Ольга попросила Франка повернути рукопис, бо "станіславські женщини" дали їй доручення прочитати реферат з історії сучасної цивілізації...
Він датований 10 квітнем 1897 року. Вона вже знала про його невдачу у Львівському університеті, провал на виборах, про його хворобу. "Надіюсь, - пише вона, - що Ви здорові зовсім, поїздка до Відня послужила Вам до привернення нормального стану. Впрочім, в теперішнім часі, коли прапор треба здвигати високо, нема коли слабувати, як се заявила і добродійка Ваша жінка...
Ближче до Львова переїжджає і дочка з чоловіком, щоб жити разом з мамою. Делікатна по натурі, Ольга не хоче заважати молодим і продовжує жити у сестри Михайлини. Михайлина підтримує добрі відносини з Франком, котрий не минає нагоди докоряти їй за загублений, змарнований талант, та з його дружиною. Бачачи тяжке матеріальне становище Франків, Михайлина часто висилає до Львова підводу з продуктами для Франка...
Стр. 11
Гаряче чоло я в долоні зціпивши,
Втікаю від тихої хати,
Мов ранений звір той тікає у нетрі,
Щоб в своїй берлозі здихати...
Вона умерла! Мов тяжезннй трам,
Мене цілого щось додолу клонить.
Щось горло душпгь. Чи моїм очам
Хтось видер світло? Хто се люто гонить
Думки в душі, що в собі біль заперла?
Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!
Ось бач, ще рожі на лиці цвітуть
І на устах красніє ще малина...
Доля звичайно кепкує над такими людьми. Здається, що сил, спосібності, охоти до праці у них багато, а проте вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в житті не доб'ються. Самі їх пориви не видні для постороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих...
Стр. 22
Все произведения автора Горак Роман
|