На странице «Повія» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Панас Мирний
Повія
Частина перша
У СЕЛІ
І
Ще такої зими лютої та скаженої люди не зазнають! Осінь була дощова:
від другої пречистої як почалися доші, та день у день лили - до самого Пилипа...
У Демиденка у стозі жито росло; у Кнура два стоги миші поточили; зовсім скирти розсунулись, розпались - у гній повернулись. В Остапенка оселя подірчавіла - вода у хату лилася: лгав був сеї осені вкрити, та захопила негода. На людей пішла пошесть: трясці, пропасниці... Заробітку ніякого; грошей немає...
Хто мав конячку - ще сяк-так, возив потроху. Та чи багато ж тих коней у селі? Мар'янівщани споконвіку хлібороби: віл, а не кінь - сила у польовій роботі. Мар'янівщани кохалися у волах, а не в конях: конем так - поїхати куди, прогулятися, а волом - робити. Шкода скотини, а тут за подушне надавили: овечата, свині, корови - все за безцінь пішло; у волость побрали та там і продали...
Стр. 1
І от, як ви кажете, що то її Загнибіда вплутав, так і слідователь каже... Так я її учора й договорив.
- А дорого? - спитався Книш.
- Десять рублів, на моїй одежі.
- Талан! - скрикнув Колісник...
А от, підождіть, москаля наживе - почне, як і всі, бігати, - увернув Книш.
- Правда ваша, правда, - каже Колісник. - У мене з села була. З півроку просто люба-мила, хоч у вухо бгай, а познайомилась з москалями - зараз і пішла у хльондри...
- Се вже коли городським миром помажеться - пиши пропало!
Тут саме увійшла Христя за порожніми стаканами - і розмова стихла.
- Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? - спитався Колісник, коли Христя вийшла...
Стр. 42
А ти почім Мар'янівку знаєш?
Вона тільки зітхнула. Лакей приніс вино, ром, поставив і пішов. Наташка начала чай розливати.
- Та почім ти усе знаєш? Хіба з тих країв?
- Багато будеш знати - зостаріешс'я, - одказала вона, підсуваючи до його стакан чаю наполовину з ромом...
- Що там у тебе? Свинячий напиток.
- А на покуштуй! - і вона ткнула йому ложечку до рота. Він випив, поцмокав.
- А що, добре? - граючи очима, спитала вона.
- Як є свинячий...
- Молодець! - сказав він, дивлячись, як її лице дедалі червоніло, наливалося краскою, білі пухкі щоки мов заревом пожежі зайнялися, очі заграли, засвітили. - Охулки на руку не даєш!
- Я ще буду пити, - хвастаючи, сказала вона...
Стр. 84
|