ОСИП НАЗАРУК
РОКСОЛЯНА

І

СТРАШНЕ ВЕСІЛЛЯ


                                                                       Не знаєш ранком,
                                                                       Що буде вечерком...

На них їхали весільні гості. То старий Дропан, львівський купець, їхав з сім'єю в Рогатин женити свого одинака Стефана з дочкою о. Луки Лісовського - пароха при церкві св. Духа, на передмістю Рогатина.
      Молодий Стефан Дропан, що вже від двох літ любився в Настуні Лісовській, не пам'ятався з весільної радості...

      - Йому тепер цвіте папороть... - говорили про нього весільні гості, прихильно сміючись.
      А в його серці цвіла й пахла любов.
      Він раз у раз згадував, як вона починалася і як перший раз побачив Настуню на подвір'ю церкви св...

"Чи се, може, початок любові, любові до мене? " - подумав на хвильку, і дрож перейшла його тілом, як електрична струя. Почувся більшим і сильнішим, мовби щось доповнило його силу. Подібне вражіння мав тільки в кімнаті своєї матері. Але се було сильніше, приємніше й мало в собі щось, що непокоїло його душу - можністю утрати...

Не оглядала його, бо не потребувала: інстинктом жінки чула, що діється в нім. Спокійно ждала, що скаже.

      Молодий Сулейман, опанувавши перші вражіння, промовив:

      - Ти зібрана на вихід?

      - Так...

.. Запримітили, бо кланялися нижче їй, ніж йому, панові трьох частей світу! Уважав се окупом своїй любові до неї. І мав утіху з того, що молода Хуррем приязніше відповідала на поклони слуг і невольниць, ніж на привіти його жінок.

      В цілім величезнім палаці падишаха не було вже нікого, хто не знав би, що буде нова султанка Місафір, наймогутніша зі всіх...

      Султана не було того дня в Царгороді. А як приїхав, зараз завізвав до себе Кассіма, команданта Стамбула, товариша своїх діточих забав, котрому довіряв і котрий був дуже прив'язаний до нього.

      - Що сталося в моїй неприсутності? - запитав...

Мої найлуччі звідуни не принесли нічого такого, що давало б підставу до подібного припущення.

      - Може, боялися щось таке приносити?

      - Знаю їх добре і думаю, що сказали б усе. Султан задумався і довго думав. І мовчки сидів біля нього приятель з його молодечих літ, командант Стамбула...

      - І не робиш ніяких доходжень більше?

      - Я вже досить доходив. Нічого тут, опріч шуму, не зробимо.

      - Нехай буде і так,- сказав султан.- Але другу подібну ворохобню треба буде вже здавити рішучо і безпощадно...