СЛІДАМИ ЗАПОРОЖЦІВ

СОЛОВЕЦЬКИЙ В'ЯЗЕНЬ
      
      З багатьма істориками розмовляв згодом Д. І. Яворницький, в багатьох архівах шукав загублені сліди запорозьких ватажків, проте, хто й коли затопив у Дніпрі чайки - довідатись не вдалося...

Саме там, серед холодних вод Білого моря, в Содовецькому монастирі, повинні зберігатися архівні документи про запорозьких ватажків.
      Колись у Білому морі існував знаменитий Соловецький монастир, який був не тільки релігійним центром старої Росії, але ще з часів царя Івана Грозного став місцем заслання та ув'язнення небажаних царському урядові й церкві багатьох відомих діячів Російської держави...

      Більшість місць, де раніше сиділи заслані на упокорення, були вже замуровані, і лише деякі можна було побачити з дозволу найвищого начальства - архімандрита Соловецького монастиря.
      Оглянувши ті місця, Яворницький вирішив ознайомитися з монастирським архівом...

Дмитро Іванович Яворницький збирав до музею все, що зроблено руками трудівників, що було в їх ужитку - одяг, взуття, усякі хатні речі, цебто: миски, ложки, кочерги, чаплії, заслінки, скрині, різні інструменти шевців, ткачів, ковалів, шаповалів, старовинні вози, плуги, борони, опріч того - неводи, риболовні сітки, рагелі, хватки, верші...

Коло цього посуду стояв український весільний стіл, на якому лежали коровай, шишки, а зверху - уткнуте в глечик гільце, без якого не буває весілля. Трохи далі від весільного столу - ціла колекція писанок з різними малюнками: бочечками, ялинками, гребельками, гарбузовим цвітом, рум'янком - аж сорок вісім різновидів...

Це в основному плахти, сорочки, рушники, хустки, килими, верхній одяг. Особливо вражає багата колекція петриківських орнаментів XX сторіччя.

      Яворницький був частим гостем у петриківців. Він знав там усіх майстрів, що славилися своїми художніми малюнками, зібрав у них найрізноманітніші варіанти декоративного розпису й виставив усе те в музеї...

В ній |сиділо три п'яних махновці. Це було в листопаді 1919 року. Музей в ті неспокійні дні був зачинений. На варті музейних скарбів стояв сторож Іван Йосипович Попов - людина чесна, твереза й акуратна в роботі. Дмитро Іванович довіряв йому охорону музею.

      Махновці забігли з чорного ходу й зажадали, щоб їм відчинили музей...

      Розлютовані невдачею, махновці круто повернули баских коней і галопом помчались до будинку Яворницького.

      - Тільки-но одягнувся й уже хотів був іти до музею,- оповідав Дмитро Іванович,- коли це чую, загуркотіла тачанка і раптом зупинилась біля будинку...

- Чого ж ви хочете від мене?

      - Ключі від музею у вас?

      - Перш за все треба привітати господаря, коли до нього в хату зайшли, а потім говорити з ним по-людському, а не гримати! - зауважив Дмитро Іванович.

      - Ми з буржуями не вітаємось! Іч, чого захотів! Може, накажеш ще шапку зняти перед тобою?

      - Як ви сказали - буржуй? І вам не соромно! Що ж у мене є? У мене є книги та будинок, а життя своє я віддав людям, науці...