МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

І. СОНЦЕПОКЛОННИК

"Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою
душу золотий засів - хто знає, що вийде
з того насіння? може, вогні?"
М. Коцюбинський. "Intermezzo".

      Наче пісня в степу - самотній. І степу кругом - без берегів...

І відразу помічає: за кілька гонів пливуть щосили у ячменях до нього три білі клубки. А-а... знайшли!.. Сьогодні, ідучи в поле, він не гукнув їх, як завжди, ї ось вони самі знайшли його - три великі пухнасті вівчарки. І ось уже вони біля нього, припадають, розпалені і знеможені від спеки, до обніжка...

А до восьмого діловодства департаменту поліції мчить термінове донесення начальника губернського жандармського управління: "Состоящий под негласным наблюдением сын титулярного советника Михаил Михайлов Коцюбинский сего 4 июня 1908 года отбыл в неизвестном направлении".
      "Отбыл в неизвестном...

Та він був безсилий покинути тихий Чернігів, город сіверян, що ховався в лісах і тванях осторонь великих доріг.

      Біля будинку земства зустрів Марину. Прозорий осінній ранок міцно бадьорив. Був добрий настрій. Та вона боялася спізнитись на роботу. В місті починали ходити якісь чутки про її сестру Надію, а через це і на неї починали позирати скоса в земстві, їй не треба псувати собі репутацію хорошої працівниці...

      Я знаю, що вона зовсім не хвора, і це лякає мене. В Надії надто сувора вдача. Так легко вона не поступиться перед припадком розпачу.

      - Я знаю Надію і не вірю в її розпач,- відповів Коцюбинський. - Депресія невластива таким людям...

Так і перекажи Надії і передай їй мій привіт. Скажи, що я хочу з нею поговорити.

      Марина вдячно подивилась в очі Михайлові Михайловичу.

      - Ти хочеш трохи втішити її?

      - Ні, я хочу допомогти визволити з тюрми Камищука...

.

      Граблянський був дещо спантеличений і сполоханий тоном Коцюбинського. Проте він хотів таки заперечити, але господар, не бажаючи мати в себе в хаті сварку, втрутився в розмову, вміло перевів її на іншу тему, а потім запропонував прогуляїись понад бурхливим після зливи Черемошем...

В одній кімнаті з ним жив студент, і Коцюбинський заздрив йому, що той розкидався на ліжку і міцно спав.

      Проте перед світанком Михайлові Михайловичу пощастило задрімати. Кілька годин сну освіжили його, і вранці, залишившись в хаті сам, він дістав папір і з запалом почав писати...

..

      - А дуже?

      - Нічьо... Зажиє... Крові нема, а плече болить, правицею не рушу...

      - У фельдшера не були?

      - Не можна... Це не чоловік кидався, а щезник...