* * *
                            Вода десь точить білий камінь,
                            кує зозуля у гаю.
                            Де б я не був, а все ж думками
                            лечу в Донеччину свою.
                            
                            Лечу, неначе та лелека,
                            дивлюся радісно кругом
                            і шахту згадую далеку,
                            де працював я юнаком.
                            
                            Дінця солодкі, ясні води,
                            посьолка рідного огні
                            і той садок біля заводу,
                            де ми гуляли в давні дні.
                            
                            Де ми любили і зростали
                            в країні споминів моїх,
                            у дзвоні вічному металу,
                            в цехах широких заводських
                            
                            Там ще густіш над гаєм дими,
                            і дні садами розцвіли.
                            Копри із зорями ясними
                            нові копальні підвели.
                            
                            Нові гудки пісні заводять,
                            як знак і щастя, і надій,
                            де за Дінцем встають заводи
                            в могутній величі своїй.
                            
                            Шумлять сади над берегами
                            Вмаєї юності краю.
                            Де б я не був, а все ж думками
                            лечу в Донеччину свою.
                       1951