ЗАБIЛIЛИ СНIГИ

Книга перша

СЕРЦЕ КЛИКАЛО

Батько мій був паламарем у слободі,
занедужав на сухоти і помер у молодому
віці, лишивши п'ятеро дітей; то жили вбого,
а то стало ще гірше. Мені було всього
вісім літ, і я ходив до школи; вчив
дякон і вчив погано. По десятому році
мати віддала мене до Охтирської бурси,
де я перебував п'ять літ і спочатку
не мав великого нахилу до науки,
бо ...

   Надворі холодно й лячно. "Як-то татусь добиратиметься з церкви додому, як подолає високі замети? - стискається серце в Павла. - Та ще й нездоровий, цілі два тижні хорував..."
   Хлопчик відходить од вікна, лізе на піч. Там тепло, особливо коли зариєшся в сухе просо.
   Сестричка Олеся і бабуся давно сидять на печі...

Там багато вбивають, зарубують людей. Супроти ночі про такі страхи господні розказувати не годиться, не заснете, а найпаче ти, Павлуню. О тім розповім завтра вдень, а зараз - іншу казочку.
   Жила собі в одному селі, що належало Потоцькому, вдовиця, бідна-пребідна та ще й недужа. Звали її по-вуличному Зозулею...

..

   Отця Агафона, який до минулого четверга навчав четвертокласників грецької мови, хлопці не любили, бо добре знали його жорстоку та мстиву натуру. Він ніколи нікому не усміхнувся, а якщо іноді й робив це, то його усмішка скидалась на кислий ошкір. Вимагав усе, що говорив на уроках, навіть до найнікчемніших дрібниць, знати напам'ять, повторювати слово в слово, у міфи й легенди вірив, як у справжню релігію, а на бали дуже скупився...

   - Сам ти Бровко! - озлився Агафон. - Сідай. Нуль з двома мінусами. А після уроків стоятимеш на колінах, тримаючи над головою в руках двадцятифунтовий камінь. Обіду сьогодні позбавляєшся. Килавчук! Як звати Одіссеєвого собаку?

   - Аргус.

   - Вірно. Куди він подівся?

   - Здох...

   - Вірно. А кому той богопротивний Аїд доводився кревним братом?

   - Богопротивний Аїд кревним братом доводився Зевсу-громовержцю.

   - А ще яких одноутробних братів Зевса знаєш?

   - А ще одноутробних братів Зевса-громовержця знаю... - повторив Михайло і затнувся

   - Ну, ну?

   - Ну, ну...

Він робить своїх найближчих блюдолизів князями, графами, роздаровує їм цілі волості, повіти.

   - А чого ж наш піп на казанні говорив, що для царя, як і для самого бога, всі люди на землі мов рідні діти, він однаково про всіх думає і дбає?

   - Хто зараз попує в Пушкарному?

   - Обухівський, який раніш учителював...

Семеном звати, а вулично величають Язикатим. Гарний чоловік - усім друзяка, завсігди веселий, за словом у пазуху не лізе, а вже як приліпить кому ймення - повік не одірветься. Сміх і сльози були, коли настановляли його.

   - Чому?

   - Дуки хотіли зробити старостою Колупая, а громада - Семена...

І про козака-нетягу, і про голоту, що зібралася до корчми гулять, і про того, який на заводі мідні трубочки виливає. А тут нечиста принесла Матвія. При шаблі, ліворверті, руки фертом. І почав розпікати людей. Мерзив, пінився, лякав арештом. А Семен став йому за плечима і ну гишаки справляти. То так, то сяк перекривить станового, аж доки не здогадався Колупай...