І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, -

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, -  
Що сльози там, де навіть крові мало!

1895