ЗЕМЛЯК ВАСИЛЬ
ТИХОНЯ

     Толя недовго гостював на бабусиних хлібах. Десь на другий чи третій день по приїзді в село його бачили на колгоспнім дворі. Це був тендітний, бліденький підліток, мало схожий на сільських хлопчаків, огрубілих, засмаглих, немов налаштованих до роботи, їх охоче відправляли в поле, кого до жаток, кого до снопів, навіть найменшого з них, пустуна Петрика, взяли у водовози, а Толя неприкаяно походжав батіжком, заздрив їм та все натякав заклопотаним бригадирам, що і він робітник...

     Зайшов з Маковеєм до стайні й, сполохнувши горобчиків, що назліталися туди на сніданок, побачив низеньку, принишклу каштанку2[2].
     - Знайомся,- сказав Маковей.- Це Тихоня. Конячина так собі, та в линку ліпшої не дадуть.
     "Чому ж "так собі"? - дивувався Толя, несміливо підступаючи до Тихоні...

     Вибравши реп'яхи, Толя взяв кобилу за недоуздок, і вона покірно пішла за ним.
     Як проходили повз криницю, Тихоня знову нащулила вуха, судорожно здригнула всім тілом, але Толя не зважив на те: звідки знати йому Тихонині примхи?
     На радощах він чимчикував перед нею й вслухався, як байдужно лопотіла копитами: лоп-лоп, лоп-лоп...