Анджей Сапковський

Відьмак

Оповідання

Згодом оповідали, начебто він прийшов з півночі, від Ланцюгової брами. Йшов пішки, ведучи нав'юченого коня за повід. Було вже далеко пополудні, крамниці поворозників та римарів позамикалися, вулички спорожніли. Хоч стало жарко, чоловік накинувся чорним плащем, привертаючи до себе загальну увагу...

З-під його плаща виглядала потерта шкірянка, зашнурована на шиї й плечах. Коли скинув плаща, всі помітили за плечима в прибульця меч. В тому не було нічого дивного: у Визимі майже всі мали зброю, а проте ніхто не носив меча за плечима, наче лук ачи сагайдак. Незнайомець не сів до столу, де гомоніли нечисленні гості, лишився біля шинквасу й, свердлячії, корчмаря проникливим поглядом, навстояки сьорбав пиво...

Це порядне місто! Незнайомець узяв свого кухля й відступив трохи назад. Кинув погляд на корчмаря, але той одвертав очі: не мав жодного наміру заступатися. Зрештою, хто тих ривійців любить?

- Усі ривійці - бандюги! - не вгавав ломовик, дихаючи пивом, часником і люттю. - Чуєш, поганцю, що я кажу?!

- Не чує...

.. Як не кажи, король дає три тисячі...

- Не забудь ще й про наречену,- глузливо додав Велерад. - Власне, про що ми тут сперечаємось? Адже ясно, що все одно не дістанеш тих трьох тисяч.

- Це ж чому? Велерад ляснув долонею по столі:

- Геральте, не псуй моєї доброї думки про відьмаків! Уся ця халепа триває вже понад шість років, бісова упириця щороку вколошкує по півсотні люду...

Знаєш, два роки тому селюки у якійсь глушині .під Магакамом пішли гуртом на дракона, що пожирав їхніх овець, затовкли його дрюччям і не вважали навіть за потрібне похвалятись. А ми у Визимі одно чекаємо дива, якомога щільніш замикаємо двері, коли місяць уповні, та ще ставимо злочинців перед палацом, сподіваючись, що потвора наїсться й дасть нам спокій...

Це означає, що ризику тут більш, ніж на тисячу. А може, більше, ніж на півтори,- побачимо. Я, зрозуміло, ще зайду попрощатись. Велерад почухав потилицю.

- Геральте! Давай за тисячу двісті?

- Ні, бургомістре. Це не легка робота. Король дає три, а мушу вам сказати, відчарувати часом буває легше, аніж забити...

А потім мовби зовсім зник. Суміш трав, за допомогою яких відьмак міг контролювати всі органи свого тіла, могла виявитися смертельною для простої людини, не призвичаєної з дитинства до подібних трунків. Відьмак різко повернув голову. Його слух, загострений понад усяку міру, чітко вловив тихі кроки на зарослому бур'янами подвір'ї...

- Ти схожий зараз на справжнісінького мерця, чарівниче. Певно, зі страху? Не бійся. Я приніс тобі порятунок. Відьмак не відгукувався.

- Чуєш, що я кажу, ривійський знахарю? Ти порятований. І багатий,- Остріт зважив у долоні торбину з грошима і кинув її до ніг Геральтові. - Тисяча золотих. Бери їх, сідай на коня і скачи щодуху...

- А це вже,- Остріт викличне підніс голову,- хай тебе не обходить!

- А якщо я вже знаю?

- Цікаво.

- Легше буде усунути Фолтеста з трону, якщо та упириця набридне всім по саме нікуди? Якщо королівські примхи остогиднуть нарешті і вельможам, і простим людям? Я, між іншим, їхав до вас через Риданію й Новоград і чув не раз, що у Визимі начебто ждуть - не діждуться короля Візимира яко спасителя й істинного монарха...