Антуан де Сент-Екзюпері

Нічний Політ

Перекладач: Анатолій Перепадя

Джерело: З книги: Сент-Екзюпері Антуан де. Маленький принц: Повісті - К.:Школа, 2003

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrcenter.com

Панові Дідьє Дора

I

Горби під літаком уже врізали свої тіняві заріжки у вечірнє злото...

Він здибував їх що дві години; міста приходили на водопій до берегів річок або скубли траву в долинах.

Часом, по кількастах кілометрах степу, безлюднішого за море, він пролітав над самотнім хутором; той, гублячись у хвилях прерії, неначе забирав із собою тягар людського буття. Тоді Фаб'єн, похитуючи крильми, вітав той корабель...

Він відповів:

"Летімо далі".

А радист думав, що десь, ніби хробаки в овочі, причаїлися бурі; ніч здавалася пишна, а проте вже псувалася: йому було неприємно поринати в ту пітьму, що крила в собі гнилизну.

Спускаючись повільно над Сан-Хуліаном, Фаб'єн відчув утому. Все, що нам у житті таке любе: будинки, кав'яренки, дерева, - все це виростало, сунучи на нього...

Радист хотів був торкнутися Фаб'єнового плеча, попередити його, але пілот уже поволі повертав голову і якусь мить дивився в лице новому ворогові; потім, знов повільно, він прибрав попередньої постави; все ті самі нерухомі плечі, та сама притиснута до шкіряної спинки потилиця.

VIII

Рів'єр вийшов на вулицю...

Неквапно пробирався він між людьми, які юрмилися біля входу до кінотеатрів. Він звів очі до зір, які сяяли над тісною вуличкою і, відступаючи перед вогнями реклам, танули в небі. "Сьогодні в польоті два поштових. Сьогодні ввечері я відповідаю за все небо. Далека зоря подає мені знак. Вона шукає мене в натовпі...

На хідниках Рів'єра штовхали. Він думав: "Чи варто сердитись? Я - як людина, в котрої хвора дитина; вона простує в юрбі і несе в душі велику німоту свого дому".

Рів'єр дивився на людей. Він намагався розпізнати тих, хто любовно зберігає в душі своє відкриття або своє кохання. Він думав про те, які самотні доглядачі маяків...

- Хто біля телефону?

- Сімона Фаб'єн.

- Ага... Слухаю вас, пані.

- Мій чоловік уже приземлився?

Запала мовчанка, що здалася незрозумілою. Потім - коротко:

- Ні.

- Він спізнюється?

- Так... - Знов мовчанка. - Так... спізнюється...

..

- О! Через негоду...

Яка несправедливість! I яка підступність у цьому місяці, що марно завис над Буенос-Айресом!.. Молодиця згадала нараз, що від Комодоро до Трілью якихось дві години льоту, не більше.

- I цілих шість годин він летить до Трілью! Але надсилає ж він вам радіограми...

- З вами хоче говорити пані Фаб'єн.

"Ось воно, - думав Рів'єр, - ось починається те, чого я боявся". На перший план драми виступають почуття. Спочатку Рів'єрові хотілося їх зректися: матерів і дружин не допускають до операційної. I на кораблі в хвилину небезпеки почуття повинні мовчати...