Джером Девід Селінджер

Френні

(переклад Ю.Покальчука 1974р.)

Незважаючи на сліпуче сонце, у суботу вранці знову довелося, за погодою, надягати тепле пальто, а не просто куртку, як усі попередні дні, коли можна було сподіватися, що ця гарна погода протримається до кінця тижня і до вирішального матчу в Польському університеті...

Власне, був і не був. Уже з десять чи більше хвилин тому він облишив сперечатися з товаришами, відійшов од них і тепер стояв, гріючи руки в кишенях плаща, спершись спиною об кіоск з безкоштовними релігійними брошурами "християнської науки". На ньому був кашеміровий шарф каштанової барви, пов'язаний так, що майже не захищав шиї від холоду...

Між іншим, я послухала твоєї ради й останнім часом часто заглядаю до словника; якщо це вскладнює мій стиль - то винен ти. Ну та гаразд. Я щойно одержала твого чудового листа. Кохаю тебе до нестями, до самозабуття і не можу дочекатись кіпця тижня. Дуже шкода, що не можеш мене поселити у Крофт-Хаузі, хоч, зрештою, мені однаково, де жити, аби тільки було тепло і без блощиць і щоб я могла тебе іноді бачити, власне, кожної хвилини...

З лівої ноги встала, чи що.

Вона раптом зауважила, що дивиться на Лейна, як на зовсім чужу людину чи як па плакат з рекламою нового лінолеуму в вагоні метро. І знову її переповнило почуття провини за свою нетерпимість, що, певно, було прокляттям цього дня, і вона простягла -руку, щоб покласти її на Лейнову...

Навіть сама не знаю.- Вона струсила попіл.- Мені ' так обридли всі оті педанти й нікчемні самовпевнені руйнівники основ, що часом хочеться кричати.- Вона глянула на Лейна.- Перепрошую. Я вже не буду. Слово честі... Просто якби я мала трохи більше характеру, то взагалі не повернулась би до коледжу цього року...

Просто я трохи не при собі. Не звертай на мене уваги.

Та Лейн не міг облишити суперечки, поки вона не вирішиться на його користь.

- Я вважаю, хай йому грець,- провадив він,- що некомпетентні люди в житті є скрізь. І це цілком природно. Але давай забудемо на хвильку про тих поганих асистентів...

- Я не дуже розуміюсь на цих матеріях, але міг би закластися, що добрий психоаналітик - я маю на увазі когось справді компетентного - напевне підтвердив би це...

- Ні, я зовсім не боюся конкуренції. Зовсім навпаки. Хіба ти не бачиш? Я боюся, що сама прагну суперництва, ось що мене лякає. Тому я й покинула акторський відділ...

Френні машинально глянула на нього. Він і собі поглянув на її неторкнутий сандвіч з курчам і спитав, чи молода леді часом не хотіла б замовити чогось іншого. Френні подякувала й відмовилась.

- Просто я повільно їм,- сказала вона.

Кельнер, немолода вже людина, здавалось, помітив її блідість та спітніле чоло, вклонився і відійшов...

її торбинка була напхом напхана. Для зручності вона почала викладати деякі речі на скатертину, ліворуч від тарілки з непочатим сандвічем.- [259]

- Ось вона,- нарешті сказала дівчина. Подивилась у Дзеркальце пудрениці й швидким легеньким рухом витерла чоло хустинкою.- О боже! Справжня мара. І як ти тільки мене терпиш?

- Що то за книжка? - поцікавився Лейн...