Елізабет Баррет Браунінг

Поезії

Перекладач: Михайло Орест

Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади - К.: Основи, 1995

* * *

Твоє покликання - осяяні палати,

Поете грації і после висоти!

Танцівники свій крок сповільнять, щоб могти

Твої уста, плідні піснями, споглядати.

Чи не забідний мій замок, щоб привітати

Рук доторки твоїх? I як допустиш ти,

Щоб музика твоя в яскрінні повноти

Пливла на мій поріг і слала аромати?

Поглянь! Вікно вгорі розбите; на старім

Горищі кажани і діти сплять совині.

Лиш мій цвіркун твоїй вторує мандоліні.

Тихіше! В іспиті спустошення гіркім

Луни не викликай. Є голос в домі цім.

Тобі - пісні, йому - ридання в самотині.

* * *

Про Теокрітові я думала пісні,

Про ним оспівані жадані, любі роки,

Що кожен з них - як друг, і кожен світлоокий,

Для смертних всіх несе дари в руці святні.

I я побачила крізь сльози самітнi

Прожитих мною днів нерадісні потоки,

Мого життя сумні, меланхолійні роки;

Всі кинули вони по черзі тінь мені

На душу. I нараз за спиною відчула

Містичну постать я. Назад вона рвонула

Моє волосся. Весь мій подих охолов.

I владний голос - він спитав: "Чия це сила?

Вгадай, хто держить?" - "Смерть",- рекла я. Продзвеніла,

Мов срібло, відповідь мені: "Не смерть. Любов".

* * *

Якщо судилося тобі мене любити,

Задля любові лиш хай буде так. Не мов:

"Люблю за посмішку її, за чар розмов,

Що він свіжить мене, за погляд і привіти,

За мислі хід її, що здатен полонити

Своєю схожістю з моїм щораз і знов";

Це - речі нетривкі; поставши з них, любов

Не вистоїть твоя і може спопеліти

При зміні їх. I теж ти не люби мене,

Що плач мій жалістю своєю ти спокоїв:

Забуде плакати істота, що загоїв

Ти біль її - тоді твоя любов мине.

Люби саму любов без спаду і віднови,

Щоб ти любив мене і в вічності любови.