Ґабріела Містраль

Моя мати

Перекладач: Д.Павличко

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).- К.: "Навчальна книга", 2002.

І

Була моя мати маленька,

як м'ята або як травина;

і тінь свою власну на речі

їй важко було відкидати.

Земля її ніжно любила

за легкість і злагоду в серці,

за те, що вона усміхалась

до ниви - чи горе, чи радість.

Любили її немовлята,

і старці, і трави, і світло,

що завжди за вродою тужить

і їй поклоняється завжди.

Напевно, з'явилась негорда

любов через неї - така, що

тихцем по дорозі проходить

і подумки слово звертає

до трав низькорослих, і душу

води вона бачити прагне.

Кому це я розповідаю

з чужої землі? Подивіться,

світанкам я мовлю - хай будуть

подібними завжди до неї;

землі це я розповідаю,

проходячи в далеч безмежну.

Коли наближається голос

її - з далини, наче пісня, -

до нього спішу очманіло,

але я його не знаходжу.

Чому неможливо догнати

той материн голос ласкавий,

якщо він приходив до мене,

чому ненастанно втікає?

Хто постать її і подобу

прийняв, щоб мене зустрічати?

Проходить вона задалеко,

не знайде мене її голос,

та все-таки дні свої кваплю,

як той кому поклики чути.

Ця ніч, моя мамо, тобою

наповнена, вся - лиш для тебе;

візьми її, вслухайся в неї.

З минулої днини нічого

в житті не лишається, тільки

чекання і темна зажура.