Генріх Белль

Мовчання доктора Мурке

Перекладач: Євгенія Горева

Джерело: З книги: Зарубіжна проза першої половини ХХ сторіччя: новели, повісті, притчі (укладач Д.В.Затонський). Посібник для 11 класу.- К.:"Навчальна книга", 2002.

Щоранку, тільки-но зайшовши до Будинку радіо, Мурке проробляв таку собі екзистенційну вправу: вскакував до кабіни патерностера, але, замість вийти на другому поверсі, де була його редакція, їхав вище, минав третій, четвертий поверх, і щоразу, як кабіна на мить зависала над площиною п'ятого поверху й, скрегочучи, пересувалась над глибоким ліфтовим колодязем, де лиснючі від мастила ланцюги вкупі з усім іншим залізяччям бряжчали й рипіли, наладнуючись на спуск, - Мурке відчував страх; він злякано прикипав очима до цього єдиного на весь будинок непотинькованого закутка й зітхав з полегкістю, коли кабіна, пересунувшись, поволі рушала донизу, минаючи п'ятий, четвертий і третій поверхи; Мурке розумів, що страх його безпідставний, чогось лихого з ним, звичайно, не станеться, просто не може статись, а якби вже щось і сталося, якби, скажімо, кабіна застрягла нагорі, - в найгіршому разі довелось би перебути годину, щонайбільше дві замкненим у ліфті - та й усієї біди...

Він був молодий, освічений і бездоганно чемний, і навіть погорду, що інколи прозирала з-поза тієї чемності, йому дарували, пам'ятаючи, що він магістр психології та ще й скінчив курс із відзнакою.

Ось уже два дні Мурке відмовляв собі у своїй ранковій пайці страху: він з'являвся до Будинку радіо на восьму, поспішав до студії і не гаючись брався до роботи...

Бур-Малотке просив шефа замінити слово "Бог" висловом "та вища істота, яку ми шануємо", одначе виголошувати бесіди задля нового запису відмовився, а попросив усюди повирізувати "Бога" й повклеювати натомість "ту вищу істоту, яку ми шануємо". Бур-Малотке з шефом приятелювали, та не приязнь спонукала шефа погодитись: просто Бур-Малотке не належав до тих, кому можна було суперечити...

Жінка засміялася, закопилила губу й відгукнулась:

- Ох ти ж гомик верблюжий!

Мурке звернувся до техніка:

- То я прийду об одинадцятій, розріжемо стрічку й повклеюємо, що треба.

- Ми будемо переслухувати запис ще раз? - спитав технік.

- Ні, - відповів Мурке, - я й за мільйон марок не переслухував би його ще раз...

Образок був строкатий, крикливий, і внизу, під зображенням Серця Христового, стояв напис: "Я молилася за тебе в церкві Санкт-Якобі".

Мурке подався далі, зайшов у ліфт і спустився вниз. Це крило Будинку радіо було вже обладнане Шрершнауцовими попільничками, що здобули на конкурсі попільничок першу премію...

Ось назустріч Мурке випливла вже п'ята попільничка, а поряд - червоний нуль, потягло теплим духом, стравою. Мурке вискочив з ліфта й непевним кроком увійшов до буфету.

Біля столу в кутку сиділо троє позаштатних працівників. Стіл був заставлений келишками для яєць, тарілками з хлібом, кавниками...

Якогось дня, - він провів рукою по чолі й сумовито поглянув на оригінал картини Брюллера, що висіла над директоровим столом, - якогось дня... - Він затнувся: таке тяжке для нащадків було те, що він мав розповісти. - Якогось дня я помру, - він знову зробив паузу, щоб шеф мав змогу вдати враженого й заперечно махнути рукою, - і мені прикро думати, що, може, після моєї смерті передаватимуть мої виступи, не вільні від таких думок, яких тепер я вже не поділяю...

- Адже тільки плебейський розум, - вів далі Бур-Малотке, - здатен уважати педантичність за не гідну генія, ми ж із вами знаємо, - шефові підлестило оте "ми", відразу ввівши його поміж духовну еліту, - що справжні, великі генії були педанти. Гіммельсгайм звелів одного разу передрукувати власним коштом усього свого "Зелона", бо три чи чотири фрази в книжці не відповідали більш його переконанням...

- Бувайте здорові.

- Бувайте, - відгукнувся шеф, провівши Бур-Малотке до дверей.

Позаштатні працівники вирішили за одним заходом замовити й обід. Перед тим вони випили ще, розмовляючи про мистецтво, розмова тепер попливла рівніше, хоч і не втратила запальності...