Ілля Ільф

Дванадцять стільців

Видавництво художньої літератури "Дніпро". Київ - 1972

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrcenter.com

Переклав ЮРІЙ МОКРІЄВ

Зміст

ВІД АВТОРІВ

Частина перша ЕКІПАЖ "АНТИЛОПИ"

                Переходячи вулицю, озирнись обабіч...

В цукорницю було покладено два папірці, на одному з яких тремтячою рукою було намальовано череп і дві курячих кісточки. Ми витягли череп - і за півгодини великого комбінатора не стало. Вія був зарізаний бритвою.

Потім ми стали відповідати скупіше. Про сварку вже не писали. А ще перегодом перестали вдаватися до деталей...

-Так, сміятися не можна! І усміхатись не можна. Коли я бачу це нове життя, ці зрушення, мені не хочеться усміхатись, мені хочеться молитись!

- Але ж ми не просто сміємося,- заперечували ми.- Наша мета - сатира саме на тих людей, які не розуміють реконструктивного періоду.

- Сатира не може бути смішною,- сказав суворий товариш і, підхопивши під руку якогось кустаря-баптиста, який видався йому стопроцентним пролетарієм, повів його до себе на квартиру...

- Він не сліпий!-здивовано вигукнув Корейко.-Злодюга!

Все оповив синій дим; автобус покотив далі і, коли бензинова завіса розідралася, Балаганов побачив Паніковського в оточенні натовпу. Навколо "сліпого" почалась якась метушня. Балаганов підбіг ближче. На обличчі Паніковського блукала потворна посмішка...

- Давно б'ють?

- Хвилин п'ять.

- Так би одразу й казав. Ну й дурний старий! Ну, ходімо, помилуємось. По дорозі розкажете.

Коли великий комбінатор прибув на місце пригоди, Корейка вже не було, але навколо Паніковського гойдався величезний натовп, який перегородив вулицю. Автомобілі нетерпляче крякали, впершись у людський масив...

Побачивши командора, Паніковський жалібно зіщулився.

- Цей? - сухо спитав Остап, штовхаючи Паніковського у спину.

- Цей самісінький,- радісно підтвердили численні правдолюбці.- На власні очі бачили.

Остап закликав громадян до опокою, вийняв з кишені записну книжечку і, глянувши на Паніковського, владно промовив:

- Попрошу свідків вказати прізвище і адреси...

кривавого" і за Олександра Федоровича Керенського...

І, перераховуючи царів і присяжних повірених, Фунт щоразу загинав палець.

- А тепер що ми робитимемо? - запитав Балаганов.

- Прошу не забувати, що ви живете в одній добі з Остапом Бендером,- зітхнувши, сказав великий комбінатор.- Прошу пам'ятати, що в нього е чудодійний саквояж, в якому зберігається все потрібне для добуття дрібних грошей...

Вони попленталися вулицями, бліді, розчаровані, приголомшені горем. Їх штовхали перехожі, та вони навіть не огризалися. Паніковський, який підняв плечі ще після невдачі в банку, так і не опускав їх. Балаганов куйовдив свої червоні кучері і засмучено зітхав. Бендер йшов позаду всіх, схиливши голову і мимоволі мугикав: "Кончен, кончен день забав, стреляй мой маленький зуав"...

- Прошу сідати.

- Але ж... можливо, нам доведеться їхати далеко, дуже далеко,- промовив Остап,- можливо, на край землі, а може, ще й далі. Подумайте!

- Куди хочте! - відповів вірний Козлевич.-Таксі вільне! Паніковський плакав, затуливши очі кулачками і шепотів:

- Яке серце! Благородне слово честі! Яке серце!

Розділ XXIV ПОГОДА СПРИЯЛА КОХАННЮ

Про все, що великий комбінатор зробив у наступні після переселення на заїжджий двір дні, Паніковський відзивався дуже несхвально...