Курт Воннегут

Брехня

Весна тільки-тільки почалася. У холодному ще сонячному промінні торочки давньої паморозі здавалися зовсім сірими. Вербове віття було вкрите золотистим серпанком пухнастих сережок.

Чорний "ролс-ройс" мчав з Нью-Йорка Коннектікутським шосе.

За кермом сидів Бен Барклі, чорний водій...

- Адже й ти радієш, хіба ні?

- Радію, звичайно,- сумно мовив Елі.

- Ще б пак! Ти ж у таку чудову школу їдеш,- сказав Бен.

Цією чудовою школою була Уайтхіллська школа для хлопців, приватний навчальний заклад у Норт-Марстоні в штаті Массачусетс. Туди і їхав "ролс-ройс". Елі мали зарахувати до списків учнів, які розпочинали заняття з осені, а його батько, випускник 1939 року, мав бути присутній на засіданні опікунської ради школи...

- Нічого,- сказав Елі.

Сільвія, чарівлива мати Елі, сиділа поруч з доктором і читала проспект Уайтхіллської школи.

- Це якби на мене,- звернулась вона до Елі,- то я б аж нетямилась від захвату. Адже скоро почнуться чотири найкращі роки твого життя.

- Угу,- відповів Елі.

Він не обернувся до неї, і мати говорила йому в потилицю з шорсткою щіточкою каштанового волосся над твердим білим комірцем...