Лі Бо

Поезії

Перекладач: Б.Рифтін

Джерело: З книги: Чорна О.В. Зарубіжна література: Хрестоматія. 8 клас.- Харків: Торсінг, 2003.

Слухаю, як чернець Цзюнь з Шу грає на цитрі

Чернець, мій знайомий,

з західного краю прибув.

З вершини Емей

свою цитру чудову приніс,-

Для мене він струни

легкою рукою торкнув,

І я мов почув,

як гуде по ущелинах ліс.

Струмком почуттів

обізвалася в серці луна.

Від гір смарагдових

до неба одкрилася путь, -

А цитра замовкла -

така залягла тишина,

Що чути було,

як ті хмари осінні плинуть.

Згадую східні гори

Східних гір я давно вже

не бачив. З тих пір

Перецвівсь на трояндах

червоний убор.

Білі хмари ще, може,

й розійдуться в небі,

Але місяць,

у чий він покотиться двір?

Проводжаю друга

Темні гори північні

за містом стоять, мов стіна.

Світлі води за муром міським

пропливають зі сходу.

Попрощаємось тут -

жде тебе неблизька далина,

Піднімають вітрила,

і човен виходить на воду.

Хмари плинуть, і думи

мені повідають твої,

Будить сум у душі

це повільне прозоре смеркання.

Ти рукою махнеш -

і, схиляючись до течії,

Кінь мій журно в цю мить

заірже в тишині на прощання.

Печаль на яшмовому ґанку

На яшмових сходах

біліє холодна роса.

Промокли панчохи.

Пливуть мовчазні небеса.

Дивлюсь крізь фіранку

на місяць осінній печальний, -

На тихій воді він тремтить

і повільно згаса.

Сидячи вночі, читаю

Зимова ніч і стужа нічна -

і краю немає їй.

В північнім залі читаю я,

всю ніч; не склепивши вій.

Джерела й води скував мороз,

промерз кам'янистий шлях,

Холодне світло місяць пролив

на скирти в сумних полях.

Ясний світильник у небі згас,

у темряву все втопив, -

Я стримую сльози, володарю мій,

колише мене твій спів.

Є пісні звуки і є мотив -

я знаю його давно, -

З отими звуками почуття

мої злилися в одно.

Немає слів, що могли б вмістить

печаль мою і любов, -

Співай, володарю мій, співай,

хай щастя вернеться знов.

Осінні почуття

Скільки днів ми в розлуці,

а серцю немає розради.

Рис давно уже встиг

прорости біля наших воріт.

У кущах не змовкають -

від холоду плачуть цикади,

І все нижче схиляється

в хмарах густих небовид.

Світлячкам їх ліхтарики

біла роса погасила.

Біла паморозь вкрила

холодну осінню траву.

Рукавом прикриваюсь я -

стримати сльози несила,

Тільки спомином щастя

й чеканням на тебе живу.

Жартома присвячую моєму другові Ду Фу

На гірській верховині,

де вибігли сосни на схили,

Випадково зійшлися

ополудні наші стежки.

- Ох, шановний мій друже,

та й як же ви зблідли й змарніли!

Чи важка ж то робота -

складати у віршах рядки?

В зимовий день повертаюсь до своєї старої хати в горах

З очей моїх втомлених

ще не зітер я сльози,

Ще пил на одежі чиновницькій

стьмарює взори.

Єдину стежину

обплутали пліті лози,

У небі високому

сяють засніжені гори.

Вже листя опало,

гуде під ногами земля,

І хмари завмерли,

і вітер віщує негоду.

Бамбук молодий

піднімає зелене гілля, -

Дерева старі

погнили і попадали в воду.

Собака прибіг і загавкав,

напевно, з села.

Давно вже замшіли

руїни моєї хатини.

З розбитої кухні

фазан полетів, як стріла.

Плач мавпи старої

нагадує голос дитини.

А птаство мовчить,

не щебече на голих гілках,

Звірючки якісь

протоптали сліди біля хати.

Книжки розгортаю -

вже міль розплодилась в книжках.

Під ліжком моїм

завелися малі мишенята.

Слід жити по правді -

вся мудрість у цьому, вся сіль.

Про світ я замислююсь

і про життя та людину.

Якщо доведеться

рушать мені знову відціль,

Я краще навіки

живий схоронюсь в домовину.