Марина Цвєтаєва

Поезії

Перекладач: Ванда Савранська

* * *

Я знаю правду! Всі інші правди - пусте!

Навіщо людям з людьми на землі боротись?

Погляньте: вечір, погляньте - вже ніч іде.

Про що - поети, коханці і полководці?

Вже вітер стелеться, уже земля в росі,

Вже скоро зоряні застигнуть заметілі,

І під землею ми спочинемо усі,

Усі, хто спокою не мали й не хотіли.

Емігрантка

О ностальгіє! Вже давно

Ти мною викрита, мороко!

Мені байдуже, все одно -

Де абсолютно одиноко,

Якими бруками брести

Додому з кошиком базарним.

Мій дім...Чужий для мене ти,

Немов шпиталь або казарма.

Мені однаково - сере?д

Якого натовпу пропавши,

Як звіру, їжити хребет

І витісненим бути завше

У себе, в почуття, на дно.

Ведмедем білим без крижини

Де не прижитись - все одно,

І де принижуватись нині.

Не втішить мови рідна суть

Молочним покликом одвічним.

Однаково мене не чуть,

Мене не зрозуміти стрічним.

Читач мій - поглинач новин,

Газетних тон пліток і бруду,

Двадцятого століття - він.

А я  - до всіх століть вам буду!

Колода мертва - от і все,

Що залишилось від алеї.

Все рівно все втрачає сенс,

І, може, найрівніше - теє,

Далеке, як душа моя,

Що народилася колись-то:

Гублю ознаки й мітки я,

І дати зірвані, як листя.

Так не зберіг мене мій край!

В лиху годину навіть кату -

Як мою душу не розкрай -

Ні родимки не відшукати!

Всяк дім і храм мені пусті,

Усе - одно, і все - єдино.

Але як встане на путі

Мій кущ, і кущ отой - калина...

Переклад 20.11.2006

------------------------

"Кущ(?) горобина"  вважаю за потрібне

українською мовою змінити на "калина".Прим. пер.

Поема Кінця

Розділ 6, уривок

.....................

- Тоді простимося...

- Я зовсім так не хотів.

Не так. (Але потяг рушив!

Хотіння - це справа тіл,

Ми ж одне одному - душі

Віднині...) І не сказав.

(Так, в мить гірку розставання

Жінкам ви, немов бокал, -

Печальне право прощання...)

Це марення? Щось не те?

Я недочув, можливо?

(Коханці, немов букет,

Кривавую честь розриву

Вручаєте...) По складах,

Розбірливо: ви сказали -

Проститися? (Так спада

В хвилину жаги і шалу

Хустина...) У цім бою

Ви - Цезар. (О, випад наглий!

Трофеєм - мені ж мою

Назад повернути шпагу!)



І далі: - Двічі вклонюсь,

Бо вперше не перший, схоже,

Іду на розрив. (Сміюсь.)

- Ви це говорите кожній?

(А світ захитався весь...)

Помста і жест Ловеласа

Гідні і роблять вам честь.

Мені ж - відділяють м'ясо

Від кістки. - Усміх. (Крізь сміх -

Смерть. Бо померли хотіння.

Хотіти - це справа тих,

Ми ж одне одному - тіні...)

Останній гвіздок  - ні, гвинт -

В труну  свинцево-дубову.

- Останнє прохання: ви...

Ніколи, прошу, ні слова

Про нас... нікому із... ну...

Наступних. (Так стогнуть ноші

Поранених  - у весну!)

- Так само і я вас прошу.

А перстень на згадку? - Ні.

(І погляд - бездонні версти

В далі, відсутньо-сумні.

Печать на серце - мій перстень,

На руку твою... Із'їм!

Без сцен!) - Чи варто спитати:

А книгу тобі? - Як всім?

Не треба зовсім писати.

Книжок...

.............

Перша, як в шахи? Ну от,

Мій хід - не буду втрачати.

Нас навіть на ешафот

Першими просять - до страти.

(Сльози, зрадливі такі, -

Як їх загнати у очі?!

Ось-ось потечуть річки.)

Побачите ви - не хочу!

-Прошу, не треба дивитись!!!

Гордо - очима

Лечу в вишину.

- Милий, ходімо,

Ридати почну!

Переклад 5-7.12.2006

----------------------------

Про цю поему вражений Б. Пастернак писав Цветаєвій:

"Який ти великий, диявольськи великий артист, Марино!" (1926 р.)Прим. пер.

"У Празі відбулася моя зустріч з Мариною Цветаєвою,

пам'ять про яку я бережу і несу крізь все більше наростаючу

гущавину часу..." - Костянтин Родзевич пережив  М.Ц.  на 47 років.Прим. пер.

* * *

Як хороше, що ваш кумир - не я,

Як хороше, що хвора я не вами,

І що ніколи збуджена земля

Не попливе під нашими ногами.

Як хороше, що я - смішна й проста,

Розкута - і не граюся словами,

Не червонію, стиснувши вуста,

Зіткнувшися зненацька рукавами.

Як хороше, що вільно при мені

Мій ніжний, ви голубите другую,

Не даєте в пекельному вогні

Мені згоріти - бо не вас цілую.

Як хороше, що ви моє ім'я

Вночі і вдень не згадуєте всує,

Що у церковній тиші - ви і я -

Ніколи не почуєм: алілуя!

Від серця вдячного - уклін низький

За те, що з ним ви -  у таємній змові! -

Мій спокій зберігаєте нічний,

За зустрічі вечірні -  випадкові,

За наші не-гуляння в сяйві дня,

За зорі не над нашими серцями,

За те, що біль ваш - як не жаль! - не я,

За те, що хвора я - на жаль! - не вами!

3.05.1915

Переклад 7.12.2006