Олексій Сурков

Дев'ятсот двадцятий

Перекладач: Микола Бажан

Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975

Наївна підлабузниця циганка,

Вижебруючи в мене скибку хліба,

Водила по долоні чорним пальцем,

Вглядаючись, що доля креслить там.

Під гуркотню близької канонади

Вона мені наворожила щастя,

І здійснення сподіванок життєвих,

І зникнення усіх моїх турбот.

Вона мені конечне обіцяла

На старість повний генеральський титул,

Графиню-жінку і білявих внуків,

Забувши геть, що в мене на кашкеті

Горить червона п'ятикутна зірка.

Навкруг базар безладно гомонів,

Старий кобзар співав про Гамалію,

Гуляли в підкидного дезертири,

Що вчора повтікали від Махна.

Перекупки горлали навіжено,

Розпродуючи коржики зі жмихів,

Малу смердючу рибку барабульку,

Брунатний, наче дьоготь, самогон,

Пожовклі, заяложені сорочки,

Бляшанки з-під консервів чужоземних

І ремені Вільгельмових солдатів

З худим орлом і гаслом "gott mit uns".

Як водиться, водив ведмедя циган,

І той ведмідь показував народу,

Як бучно на Москву ходив Денікін,

Як з-під Каховки Врангель швидко драпав.

Поміж возів канючила шарманка,

Виспівуючи слухачам про те,

Як з розпачу Маруся отруїлась,

Бо не щастило дівчині в коханні.

А на плечі заброди савояра

Сиділа хмура, престара папуга

І дзьобом жовтим, як солдатський ніготь,

Мені квиток на "щастя" витягала.

Те "щастя" трафаретними словами

Цілком категорично запевняло,

Що я родивсь під сяєвом Венери,

Блакитної жіночої зорі,

Тому скуштую раювання й втіхи,

Але і злиднів в юності зазнаю,

Хоча крізь лихо на людську злостивість

Багряним світлом над шляхами слави

Планета Марс зорітиме мені.

Я прочитав панужине пророцтво,

До нашого життя таке несхоже,

І зажурився... Раптом на дзвіниці

Забив на сполох мідним гнівом дзвін,

І в галасливу метушню базару

Вкрутився зойк фугасного снаряда,

І кінський храп, і стук дрібний тачанки,

І "ма?ксима" веселий перебір.

Наш командир товариш Тимофєєв

На спекулянтів, що упали ниць,

З презирством глянув та й гукнув:

                               - По конях -

Назустріч бою, сяючи клинками,

В атаку ми рвонулися кар'єром,

До неба збивши куряву степів,

І попереду кінних лав котилось

Загрозливе й протяжливе:

                      - У-р-ра! -

Так ми росли...

            Нічні тривожні чати.

На травах кров.

              Холодні броди рік.

І в вічній славі

               дев'ятсот двадцятий,

Нечуваний і неповторний рік.