Пабло Неруда

А чи не багато назв?

Перекладач: К.Дрок

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).- К.: "Навчальна книга", 2002.

Понеділок зав'яз у вівторку,

неділя сплітається з роком:

хіба ж ото час наріжеш

твоїми сумними ножицями?

Хіба ж ото назви днів

не зливаються з морем ночі?

Нікого не кличуть Педро,

ніхто - ні Марія, ні Роза,

ми всі із піску і землі,

всі - тільки дощ в дощі.

Мені казали про Парагваї,

Венесуели і Чилі -

про що вони. Не розумію:

мені знана шкіра землі,

але немає у неї прізвища!

Жив я з корінням поряд -

і більше квітів його любив.

Я розмовляв з камінням -

врочистіше дзвону воно звучало.

Дуже довга була весна,

що й зими прихопила трохи...

Час понатер мозолі нам:

рік - мов чотири століття.

Коли ж бо я сплю вночі -

як то звусь я і як не звусь?

А коли прокидаюсь - хто я,

коли сон убив моє "я"?

Це і значить, що ми без краю

на берег життя ступаєм,

ми вічно новонароджені,

і тримаєм даремно ми в роті

стільки тихих імен,

назв пустих, непотрібних,

стільки літер горластих,

імен, твоїх і моїх,

стільки чорнильних написів.

Всі речі я скласти б хотів,

змішать їх і відтворить,

переплутать і оголить,

щоб і у світу була

цілісність океану,

щастя ясна повнота,

запах живий, приємний.