Павло Антокольський

Ньютон

Перекладач: Микола Бажан

Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975

Гроза пройшла. Розжарились жоржини

Під райдужними відсвітами злив.

Він вийшов в сад і по намиву глини

Те яблуко ногою покотив.

В його очах, немов якесь видіння,

Не падав, а палав і плив ренет,

І тільки траєкторія падіння

Накреслювалась, як тропа планет.

Та ось вона, розгадка! Ось відкрито

Механіку світил правічних всіх!

Так почалось колись творіння світу.

Летючу зірку він схопити зміг.

І тої ж ночі, як усе ще спало,

Як ще не знявся шум церков і шкіл,

Не яблуко, а формула упала

Із гілки світу на письмовий стіл.

Він так і скаже просто і незборно,

Не зваживши на забобонів міць,

Розтерши геть на думки дужих жорнах

Сміття казок, гадок і небилиць.

І день настав. Зі слів його латині

Про гравітацію небесних тіл,

Дивуючись, дізнались люди нині:

Йому на правду не забракло сил.

Він все сказав, аж до останніх літер,

І витер піт з високого чола.

Тоді ступив на кафедру пресвітер

І розпочав промову спроквола,-

Казав про бога, цю первопричину

Всіх рухів світу, всіх його сполук.

Столітній, сірий, лисий, мов коліно.

До Ньютона простяг худий п'ястук.

І раптом, губи викрививши сині,

Він запитав, ущипливо і зло:

- Тож яблуко у вас в саду осіннім

З-під влади сил магнітних утекло?

О господи! Якого ж вітру повів

Вас вимчав за межу небесних сфер?

- Я думав,- Ньютон коротко відмовив.-

Я звик до цього. Думав я, мій сер.