Публій Вергілій Марон

Енеїда (Книга перша, з книг другої та п'ятої)

Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги:Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990, т. 1,

Книга перша

Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор'їв троянських,

Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський...

Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі,

Навіть I Самос забувши для нього; там зброя богині,

Там колісниця її. А на серці в богині бажання,

Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів,

Але прочула вона, що від крові троянської плем'я

Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійські...

Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!

Вже вони кинули берег Сіцілії, вийшли у море

I під вітрилом веселим запінену сіль розтинали,-

Мати ж Юнона, у серці довічну роз'ятривши рану,

Мовить собі: "Та невже я не дужа дійти перемоги

І від Італії геть одвернути владику троянців?

Доля боронить мені...

Тут під покровом вовчиці рудої згодований гойно

Ромул підгорне свій рід, і Марсовим муром оточить,

I на своє імено нарече його римським народом.

Цим уже я не кладу реченців і межі не знаходжу,-

Владу судив без кінця. I навіть Юнона напасна,

Що ненастанно моря, й суходоли, і небо турбує,

Серце одмінить своє і буде зо мною плекати

Римлян, володарів світу, зодягнене тогою плем'я...

Так проказав він і Маїну парость з висот посилає,-

Щоб і земля, і Картaгіни свіжопоставлені мури

Не відмовляли гостинності тевкрам, і владна Дідона

Їх прийняла у свої володіння. I лине звістовник,

Веслами крил гребучи. I от він у краї Лібійськім

Діє по слову володаря, і залишають пунійці

Давню свою неподатливість...

Наручний лук за плечима у неї - звичаєм мисливським;

Кучері дано свавільному вітрові; голі коліна;

Одіж хвилясту підв'язано туго вузлом непорушним.

Мовить вона: "Чи не бачили ви, о юнацтво добірне,

Десь ненароком сестрички моєї, що тут заблукала -

Із сайдаком і плямистою шкурою рисі на плечах,

Може, де вепра напавши неситого, криком гонила?"

Так проказала Венера, і син одповів їй Венерин:

"Жодної я із сестричок твоїх не чував і не бачив,

Діво! Не знаю твого величання...

Є у Сіцілії царство,

Зброя, міста і владика Ацест од троянської крові.

Тільки дозволь кораблі до берега нам привернути,

Дерева взяти у лісі та весел собі настругати -

I як нам дано царя і братерства свого дочекатись,

Радісно ми попливем до Італії, в землю латинську.

Як же, володарю тевкрів, тобі не судився рятунок,

I простелились нурта над тобою, і згинув Іул наш,-

Ми подамося назад, до Сіканського моря, до селищ,

Звідки до вас прибули - до вождя і зичливця Ацеста"...

Виходьте на берег!

Трой чи тірієць - ніякої в мене одміни не буде.

О, коли б сам з цим же вітром південним сюди нагодився

Ваш оборонець Еней! По всьому узбережжю пошлю я

Вірних гінців і найдальші границі звелю обшукати -

Чей же блукає де-небудь в лісах чи по селищах людських?"

До глибини розворушені словом, Ахат і побожний

Батько Еней поривались давно уже млу розірвати;

Тут, до Енея звернувшись, хоробрий Ахат обізвався:

"Сину богині, яка в твоїм серці зринає ухвала?

Бачиш, ніщо не пропало, і братчики всі повернулись,

Тільки й нема одного, що на oчах у нас поглинуло

Море розбурхане...

Хай несмертельні тобі (коли є нагорода побожним

I коли праведне серце в шанобі іще пробуває)

Гойно за те віддадуть. У якому ж блаженному роді

Ти із'явилась? Яких ти батьків звеселила собою?

Поки до моря спливатимуть ріки, поки в долинах

Перебігатиме тінь од шпилів, а в горішнім небі

Зорі живитися будуть,- наймення твоє і чеснота

Підуть зо мною на всі мої дальші дороги"...