Публій Вергілій Марон

Георгіки

Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги:Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990

На костях (I, в. 483-497)

В ті вікопомні дні все віщувало нам

Криваві зграї бід. Нелагідним богам,

О, як даремно ми офірами годили:

В утробі наших жертв лише зловісні жили

Знаходили жерці; кров била в джерелaх,

I ніч розносила по вимерлих містах

Погрозливе виття голодної вовчиці...

.. Ні Мідійська земля, горовими лісами багата,

Ані уславлений Ганг, ні Герма потік злотоносний

Не дорівняють Італії - ні Бактріана, ні Інди,

Ні узбережжя Панхеї, смолою пахучою славне...

Тут не впрягали до плуга биків з полум'яним диханням,

Не засівали ланів дивоглядним драконовим зубом;

Поле не їжилось тут вояцтвом, у ратища збройним,-

Буйноколосі пшениці, масійські зате виногради,

Луки, оливні гаї споконвіку тут тішили око;

Коні гарячі зате на полях бойових вигравали...

Море додаймо на сході і долішнє, західне море,

I повноводі озера - тебе, щонайбільше, Ларійське,

I, гомінливе, тебе, прибоями знане Бенакське,

Славний згадаймо Лукрін, і греблю на смузі піщаній,

Де з таким шумом і плеском лютують розбурхані води,

Юліїв порт і загати, що море відгонять і разом

Аж до Авернського плеса Тірренський бурун пропускають,

Надра, іздавна славетні рудою червоної міді,

Золотоносними жилами та срібляними річками...