ТИМОФІЙ БОРДУЛЯК
      ДАЙ, БОЖЕ, ЗДОРОВЛЯ КОРОВІ!
      
      - Го, го, го, небоженьку! не мало я напрацювався, заким я заробив 50 ринських... 50 ринських! То не п'ятдесят разів кивнути пальцем, не п'ятдесят колачів з'їсти, а товчися цілу зиму з сокирою по лісах, по дебрах, коло сажнів, коло брусів...

Сонце спустилось уже д' заходові, чоловік спішився додому, але корова на се не вважала. Вона що кілька кроків ставала й жадібно скубла зелену траву.
      - Ну, ну! Йди-бо! Яка ж ти уперта! - провадив Матвій дальше свою бесіду, силуючись з коровою. - Ти давай лише багато молока, то вже моя стара буде тебе доглядати, та й діти пастимуть по межах, по берегах, кілько сама схочеш...

Сонце, мов величезний бальон, .спускалося за рубець лісу і червоним променем обливало хатину з малими віконцями, обливало подвір'я, обливало білі голови дітей, що качались по мураві.
      Рипнули двері, і на порозі стала халупничка Матвіїха, жінка ще не стара, але вже з поморщеним і почорнілим лицем...