ВОЛОДИМИР БРОВЧЕНКО
БЕСІДИ З ВНУЧКОЮ ПРО ХЛІБ

І. НЕДОЖАТА НИВА

           В серпні не брали ми в руки серпи,
           Бо руки тримали зброю,
           Бо наші достиглі пшеничні степи
           Були тоді полем бою.
            
           Нива - по колосу ходять зайці!
           Місяць над степом стоїть в караулі.
           З боку одного - наші бійці,
           З другого ворог -на відстані кулі.
            
           Нібито тихо. Тривожний ландшафт1[1],
           Білі хати почорніли від туги.
           І не змогла гречкосійна душа
           Стерпіть над хлібом наруги.
           Вийшов солдат -
           Степові сват -
           В ніч із траншеї яруги.
            
           Поповзом ниву розтерзану жав,
           Праці віддавши і душу і тіло,
           Місяця серп йому помагав,
           Поки на сході задніло...
            
           Бачить пришелець2[2], щось тут не те,
           І не збагнути йому, що за диво:
           Звечора поле було золоте,
           Нині ж простерлася вижата нива.
            
           Бачить снопи, як бійці, на стерні,
           Все те пече його, злостить і муля.
           Він ще не знав, що в цій стороні
           Кожна зернинка - фашистові куля.
            
           Бою розкручувалась круговерть,
           Мов розтревожений улій.
           Полем ходила солдатова смерть,
           Так недалеко, на відстані кулі.
            
           Стало на світі більше вдовиць...
           Хлібові трудно служивши і чесно,
           Воїн лежав між снопів горілиць,
           Стягнутий поясом, як перевеслом.
            
           ...Хвилі пшеничні біжать вдалину
           На тому ж таки, на вічнім лану.
           Внучка мені, як маленька царівна:
           - Що це ти, діду, усе про війну,
           А про казкове коли, про чарівне?
           І, примруживши очко,
           Намагається глянуть на сонце
           крізь бублика рум'яного...
           - Постривай, дочко.
           Спершу могилку солдатську доглянемо.



II. НЕТИПОВИЙ ВИПАДОК НА МАЙДАНІ

           Де сніг устелив рівність асфальту -
           "Футбол" світового масштабу:
           Хлопчики пороздягали пальта,
           Підгилюють хліб.
           Шайбу!
            
           От футболістики, от молодці!
           Ось-ось заженуть його в ворота.
           Не сіячі поки що вони, не женці.
           Очі горять - пара з рота.
            
           Поряд чимало народу снує,
           Кожен спішить, до "матчу" байдужий.
           Підгилюють хліб, як серце моє,
           Хлопчики спритні і дужі.
            
           Булка - п'ятак, майже - за так!
           - Пас! - вимагає червонощокий хлоп'як.
           Шайбу! Шайбу!
            
           ...Аж тут принесло на майдан бабу.
           Підкотився хліб старій до ніг,
           Шукаючи захисту, ліг.
           Нагнулась, взяла його в руки,
           А до хлоп'ят навіть не забалакала.
           Обтерла булку від снігу й грязюки
           І - заплакала.


                   1[1] Ландшафт- тут: місцевість.
                   2[2] Пришелець - ідеться про фашистів.
??

??

??

??