АНДРІЙ ЧАЙКОВСКИЙ


САГАЙДАЧНИЙ
    
   КНИГА ПЕРША
    
   ПОБРАТИМИ
    
Присвячую незабутній пам'яті мого
найкращого товариша і друга д-ра
Євгена Олесницького.
Автор
    
Уродилъся онъ въ краяхъ Подгорскихъ Перемисскихъ
Вихованъ въ въръ церкви всходней зъ лътъ дътинскихъ
Шолъ потомъ до Острога, для наукъ уцтывыхъ...

Тоді, на підставі королівського розпорядку, не вільно було всередині городських мурів ставити православних церков. Цього дня з'їздилися православні з усіх сторін і ставали на площі недалеко церкви. Ціла площа заставлена возами різного роду. Вози з плетеними полукішками, з полукішками із липової кори або дощинок, з кованими або босими колесами...

   Владика заповів свій приїзд на це велике свято, щоби відвідати свою паству та підтримати у людей православного духа.
   В Самбірщині, що належала до королівщини, було найбільше малоземельної української шляхти, а вона, хоч їй переслідували православну церкву, найзавзятіше її держалася, не дала себе нічим відстрашити...

Я тебе не питаю про це, бо сама добре знаю, мій соколе сизий, усе село про це знає, що ти мені небайдуже. Від першої хвилі, коли тебе, немічного, сюди привезли, я тебе зараз полюбила, мій Петрусю, і ніколи тебе не перестану любити.

   - От дівчина, козацька дитина! - говорив Петро, обнімаючи її за стан; без великих слів так і змовились до ладу...

   - Не знаю, чим тобі за твою любов віддячитись.

   - А вже ж, що любов'ю, бо серця за гроші не купиш.

   Петро в цій хвилі завважав, що недалеко в малиннику щось стиха охнуло і зашелестіло. Петро, не надумуючись довго, скочив туди і піймав когось за чуприну...

   - Та це наш чабан, попихач Срулько. Його привіз тато з якогось города ще малим хлопцем, тут його охрестили та Грицьком назвали, хоч усі його Срульком дражнять. От так він до цього часу у хуторі валяється та вівці помагає пасти. Усі в хуторі його не люблять і давно хотіли прогнати, лише мені жаль було сироти, і я впросила батенька, що його держать...

Не знаю, чи то брак виховання, брак підстав товариської оглади, чи польська зарозумілість?

   Пан Аксак вдоволився тим, що почув від жінки, і пішов до Конашевича:

   - Прогнівив вашмосць сенаторський маєстат мого гостя, він зараз вибирається від мене.

   - Коли я його прогнівив, то чого ж на вашу милість свою злість зганяє? Я запевняю вашу милість, що я поводився і говорив чемно і достойно...

   Пан Хлодніцький, виїжджаючи, хотів попрощатися з панею Аксаковою, та вона заявила, що нездужає, і до нього не вийшла.

   Він виїхав від Аксаків, не попрощавшись ні з ким.

   Того дня вже панського обіду не було. Конашевич зі своїми хлопцями наїдав борщ і вареники зі сметаною...

Коли б ти знав, чого я по тобі жду, то ти би аж злякався.

   Увесь час свого побуту в Києві не мав Петро жодної вістки з Чепелевого хутора. Часом стрічав Петро козаків з Січі, та ніхто не знав сказати, що у Чепіля діється.

    

   Х

    

   Як Петро виїхав від Чепеля з запорожцями, стало на хуторі, мов по війні...