ЗА СЕСТРОЮ

(Оповідання з козацької старовини)

І
      На правому березі ріки Самари, яких десять миль від Дніпра, лежало українське село Спасівка. Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало. Зруйноване, поросле травою, як багато-багато інших тогочасних українських осель...

То були страшні часи татарських набігів на Україну.
      В тих часах вибирали люди під свої оселі такі місця, які, на їх гадку, давали б найпевніший захист перед ворогом та в яких можна б знайти найвигідніші умовини до життя: отож недалеко води або над водою, а відтак близько лісу або очерету, де б на випадок татарського набігу найбезпечніше скритися та втекти від поганської неволі...

      Спасівчани зайшли сюди з-за Дніпра, також по татарськім погромі, а що станули на тому місці на самого Спаса, то й прозвали своє село Спасівкою.
      В той час, як починається наше оповідання, Спасівка була вже старшим селом. Вказували на це старі, зеленим мохом порослі стріхи, втоптані вулиці, стара церковця і чималий цвинтар із дерев'яними, почорнілими від старости похиленими хрестами; а далі навкруги частоколу повиростало чимале терня, з чого спасівчани дуже раділи, бо це також спиняло доступ до села незгірш частоколу...

      - То ж то й біда, що нічого не каже... Ти мені кажи зараз, кілько вас було цеї ночі у Спасівці і де тепер твій кіш буває?.. Татарин ні слова, лише відвернув голову набік...
      - Ану, що промовить, коли гарненько попросимо! - говорив один козак, наближаючися з розпаленим залізом: - Я заздалегідь приладив...

      - Чи варто було за хлопцем ганяти?
      - Так казав ватажок, значить, ніхто не смів втекти... Ми знали про Спасівку, що там багато заможних людей. Це донесли нам татари-крамарі. На це село ми .давно ладились. Де тепер наш кіш, я не знаю...

..

      Козаки усі розскочились від татарина й кинулись до зброї...

      Дивляться, а їх з усіх боків обскочило більш як сотня козаків...

      - Чорт батька твого! - сердяться козаки: - От налякали!

      - Ха! ха! ха! - сміялися ті, що тепер прийшли: - Правда, що налякали?...

      - Признайся, душогубе, де ти хлопця дів? - гримнув Недоля.

      Харциз мовчав. Козаки обступили його кругом і оглядали.

      - Хлопці, нам ночувати пора. Розпаліть вогонь, а відтак припекти його залізом, поки не скаже 'правди...

.

      - Чи ти скажеш вже раз, де ти хлопця запропастив? - питає Недоля. - Я з тебе шкуру зняти накажу.

      - Я продав його татарським крамарям.

      - Панове молодці, в сідлі ще заховані є гроші, так як були...

Тоді взяв Карого за ногу й поволік у степ.

      Проклін Павлусів здійснився.

      

VII

      Павлусь заспокоївся. Він сидів на татарській арбі, підігнувши коліна під бороду і задумався, що йому тепер робити...