На странице «Батько та дочка» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
БОРИС ГРІНЧЕНКО
БАТЬКО ТА ДОЧКА
Мала Маруся зосталася дома сама. її батько пішов на роботу в шахту. Ні братів, ні сестер у неї не було;
Мати її вмерла, тим вона завсігди зоставалася сама, як батько йшов на роботу...
Її батька звали Максимом. Він був безземельний, бо Марусин дід, за панського ще права, був при панах, а не хліборобом, і через те землі йому не дано. Як Максим дружився, то його матері вже не було на світі, та й батько незабаром по тому вмер. Зостався Максим сам із жінкою...
Там було вже четверо дітей та двоє старих,- то Маруся була аж сьомою. Усім треба було надати їсти, всіх треба було якось одягти. Тітка з дядьком з усієї сили працювали, годуючи сім'ю,- тож не дивно, що вони часом натякали Марусі, що вона не "своя". Правда, Максим платив сестрі за дочку скількись там грошей...
Стр. 1
- Та вже хай приходе! - говорить врешті Маруся.- Вона не сердита.
Отаке надумали батько з дочкою та й завзялись досягти свого.
Вони зосталися на шахтах і так прожили ще два роки. Увесь цей час одно марили вони про те, як вони колись житимуть, та трохи не щовечора вишукували вони все нове цікаве в цій справі та розмовляли про його...
Він поле й купив (продав у його слободі один чоловік), а більше нічого не купував, бо дожидавсь ярмарку весняного, що бував у ближній слободі. Як же прийшла весна, купив Максим зерна, найняв чоловіка зорати та засіяти йому ниву. А сам зостався поки на шахті, бо трапилась така робота, що дуже добре заробити можна було...
- Та вже якось доживемо! - розважав її батько.---Ну, зоставайся здорова, ясочко!
II
Пішов батько, а Маруся зосталася сама. Вона швиденько поприбирала в хаті і визирнула у віконце. Там сонечко вже зійшло...
Стр. 1
Вона прокинулась несподівано серед ночі.
Навкруги була темрява. Дівчина не могла зрозуміти, що з нею. Вона підвелася й почала згадувати, що сталося. Яку хвилину вона думала, напружуючи думку, й відразу згадала, все згадала...
Вона губила все, що мала в житті: оборону, любов, усе своє щастя - чи то ж могла вона не ридати, не розриватися з несамовитого плачу, не бажати, щоб розпалена голова розбилась об худі коліна?
І вона ридала.
Чи довго це було,- вона, звісно, не знала...
Але як розвиднилось добре, вона помітила світ. Підвелася з долівки і хитаючися вийшла з хати.
Вона пішла до шахти і пройшла до неї спотикаючись. Там була така сама робота, як і вчора. Маруся глянула на воду й скрикнула з ляку: за ввесь час, відколи роблено, вода подалась тільки як на піваршина...
Стр. 2
|