ІВАНИЧУК РОМАН
МАЛЬВИ
      
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
      
"Хіба ви не ходили по землі і не бачили, який був їх кінець? Були вони могутньою силою, але аллаха ніщо не може ослабити ні на небі, ні на землі".
Коран, 35 сура, пророча
  
      Весною тисяча вісімнадцятого року гіджри 1[1] разом з багатьма галерами, каторгами і паштардами причалила до Кафської пристані невелика турецька фреката 2[2]...

А коли так, то за що? Думав я, що побачу темряву і глупоту, а зустрівся з благородним прозрінням осліплених богатирів; думав я, що зустрінуся з озлобленням до мене, турка, а побачив високе благородство, пошану до розуму, ненависть до кайданів. І спитав я тоді себе, хто винен, що мій народ став носієм зла й неволі? Чи ж це йому потрібне? Адже анатолійський райя не став багатим від того, що завойовує чужі краї...

      Меддах Омар проводжав їх поглядом.
      "О люде османський... Коли тобі вистачить свого власного добра, занехаяного, нерозкопаного? Чого повзеш ти на чужі землі, не розоравши своєї, чому не нагодуєш власним багатством рідних дітей, а примушуєш їх голодними рискати по не своїх полях і дарма проливати сусідську кров? Коли ти втамуєш свою захланну спрагу? В тебе є сьогодні влада, і ти сваволиш...

.. Нехай і так, але належаться йому одному, бо він не звичайна людина, а султан. Бо його крапля нектару - це не тільки щастя й розкіш, а ще й влада над людьми. Його, не чиясь влада!

      Оглянувся назад і стрепенувся від здивування: карлики - Ібрагім навіть не сподівався, що вони йдуть за ним слідом, - впали ниць додолу, від одного лише султанського погляду впали! Видно, має він таки ту владу, і все, що марилось йому вчора спектаклем Кара-гез, було найсправжнісінькою правдою!

      Ібрагім ступив до карликів, і вони дрібно позадкували - це сподобалось султанові...

Ібрагім продовжував плескати в долоні, цей жест повторював за ним капу-ага, з нір палацу вибігала прислуга, і здивувався султан, що її так багато. Перед ним стояли - хто схилений у пояс, хто на колінах, хто лежав пластом на землі - який у кого чин: яничари, спагії, бостанджі і капиджії 95[95], одежничі, сокольничі, кублодержці, стрем'янники, меченосці, поясничі, кухарі, німі, городничі - сотні вірнопідданих людей оточили його одного...

      - Амурат загинув тому, - продовжував Ібрагім, - що був він боягуз і бездарний полководець, а я ваш вождь, найславетніший, наймудріший... - і тут запнувся султан. А що, коли на це блюзнірство відповідять мовчанкою або хтось скаже: ні! Що тоді?

      - Наймудріший з усіх султанів! - докінчили за нього...

.. "Бо хіба може бути це все правдою? Ні, це не ми. Ядучий плющ обсотав наші тіла і душі, взявши собі нашу подобу, висмоктавши живу кров. Нас більше немає... Горбатий верблюд, що он стоїть на майдані біля купецького каравану, благородніший за нас. Він ще може плюнути в обличчя господареві смердючою слиною, він гордо держить голову, бо залишився-таки сам собою, а нас немає...

Сиділа, скулившись біля чужих воріт, бездомна сука, що шукає на звалищах розгублених щенят.

      - Я до тебе вибралася, мамо, - почула Марія голос Мальви і дотик теплих долоньок до щік. - Як живеш? Чи здорова? Чому донині не приходила?

      - Нездужала я...

Я житиму у Мангуші зі Стратоном. Як уже раз відірвешся від свого вугла, то під чужим мусиш здихати... А Стратонові буде легше зі мною... І тобі... - Марія глянула на воїна, що стояв у воротах, прошепотіла: - І мені теж...

      - Ти не плач, мамо, - Мальва пригорнула Марію...