Іваничук Роман

МАНУСКРИПТ З ВУЛИЦІ РУСКОЙ
      
ВІД АВТОРА

      Я знаю: не всі мені повірять у те, що зараз скажу, та й справді воно може видатися надто вже фантастичним...

      Цей намір, як відомо, не увінчався успіхом, хтось із вищепоставлених господарників сказав: "Досить!" - але роботи якийсь час велися, а я, завжди цікавий до старовини і не менш зацікавлений у відкриттях подібних закладів, навідувався сюди доволі часто.
      Робітники викидали гори сміття, глини і всілякої нечисті, що спресувались у погребах за більш ніж триста років, добиралися до товстої стіни, яка відділяла корчму Мацька від сусіднього житлового будинку, і одного разу, при мені, дзенькнула лопата об щось металеве й лунке...

      Не пам'ятаю, що я сказав робітникам, та вони не звернули на мою знахідку особливої уваги, це ж не старовинні монети й не посуд - мотлох якийсь, ну а я, немов анахорет, просидів більше місяця вдень і вночі у своїй замкненій квартирі над зотлілими аркушами з філігранями брюховицької папірні, яка постачала папір ставропігійській друкарні, і з великим зусиллям відчитував своєрідний літопис якогось міщанина (може, самого Лисого Мацька), в який він вряди-годи, зате із скрупульозністю середньовічного лихваря по-українськи, а іноді по-польськи записував усе - від найдрібнішого гроша витрати чи прибутку до найгучніших подій у Львові...

Блазій поклонився молодиці в чепчику й мовчав, а вона щораз суворіше дивилася на нього. Антох уже готовий був утікати, він навіть подумав у цю мить, що якби йому вдалося вийти звідси цілим, то зайшов би до Лисого Мацька і напився б до чортиків і ніколи сюди більше не заглянув би. Та було пізно: він згадав - на своє лихо чи на щастя - чорта, і ось з-за колони, що посередині зали підпирала стелю, вийшов пан у високих довгих штанях і високому капелюсі...

Антох крадькома позирав на його ноги, але штани прикривали їх аж до долівки; чорт помітив погляд Блазія, посміхнувся і, наливаючи в пугарі вина, спитав:

      - Ну, то як удався візит до його священства Балабана?

      - О господи...

      - А щоб тебе чорт побрав!

      Йому стало добре, цей дідько навіть досить милий, і що він може Антохові вдіяти, коли у нього свята служба у глави православної єпархії! Антипко криво посміхнувся одним кутиком рота.

       - Тебе побере, це вже видно,- сказав, помітивши, що в Антоха чорніє вже другий зуб...

      - Ти хто?

      - Не бійтеся, лікарю, я Пилип Дратва.

      - Дратва?! - скрикнув Альнпек і глухо застогнав, видавлюючи тим голосом із себе останній гріш надії. - Мене... мене в одну темницю з убивцею...

Три роки тому князь Костянтин Вишневецький привіз з Волині, із Гощі, до свого тестя - львівського старости Єжи Мнішека - монаха Гришку Отреп'єва, який недавно приблукав з Києва, служив у оршаку51[51] князя, а ось недавно признався отцям-єзуїтам, що він син Івана Грозного - Дмитрій, котрий чудом урятувався від підісланих Борисом Годуновим убивць...

..

      Альнпек стояв, припершись спиною до кованих дверей, слухав, що говорить Дратва, і дивувався, що ті самі речі мають різну вартість - залежно від того, звідки на них дивитися: з лікарського покою чи з глибокої тюремної студні.

      Адже він сам у своїх симпатіях стояв на боці рокошан Зебжидовського, які виступили проти короля і єзуїтів - призвідців кривавої московської авантюри...