Олексій Коломієць
ГОЛУБI ОЛЕНI

Повiсть про кохання
на двi частини

ДІЙОВІ ОСОБИ
Оленка
Кравцов
Ковалиха
Скирда
Чорний
А с я
Вічний
Федір Іванович
Молода жінка
Біла Мафія
Дипломат
Адвокат

ДIЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША
        
Маленька хата...

Оленка прислухається, вона - нiби наполоханий птах, що ось-ось має злетiти. Пауза.
        
       О л е н к а. Чуєш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло - ще страшнiше стало. (Пiдходить, вглядається у вiкно)...

.. Бо знаєш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вдаєш iз себе Наполеона - кругом бiй iде, а тобi байдуже!
        
Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси.
        
       (Припала до шибки)...

        
Лiворуч сцени опускається наче аркуш паперу в клiтинку... На ньому - проекцiя листа:
        
       "Здрастуй, Кравцов!.. Я вже теж в армiї - стою, регулюю..."
        
Чутно, поряд пролягає дорога, гуркiт машин, голоси: "Чого приглядаєшся, красуня?", "Свого пiзнаєш!", "Катюша, привет!", "Брось в кузов пару улыбок!", "Маша, привет с Гурзуфа!"...

(Пауза. Дивиться на Асю). Очi у тебе, як шахти - i дна не видно.
       А с я. У твоєму батальйонi є обмороженi?
       Ч о р н и й. Добре, що на вiйну посилають i красивих жiнок, - воювати легше. (Несподiвано для Асi обняв її здоровою рукою i поцiлував...

       Ч о р н и й. З лiвої ти б'єш слабкiше... Просись у госпiталь тиловий - на передовiй своє вже вiдробила.
       А с я (строго). Товаришу старший лейтенант!..
       Ч о р н и й. Зрозумiв - вiдставить лiрику...

Я вже не допитувалась бiльше. А та сестра п'явкою в серце впилася. Вiдчуваю, по голосу його вiдчуваю, що нiчого страшного не було, а п'явку вiдiрвати не можу. Для чого вiн менi так нерозумно признався? Власне, що признався? Просто подобалася. А тут лист вiд тебе!.. Я вже з собою нiчого не могла вдiяти...

Хто не прийде - захоплюється, як у мене гарно. Я люблю свою "землянку", а iнодi хочеться пiдiйти i кинути гранату в неї, в мою тюрму... Якби ти знав, Кравцов, як важко бути жiнцi самотнiй. Наче й на вулицi чоловiки вгадують, що ти самотня. Кидають на тебе погляди такi... липкi, що хочеться швидше додому, стати пiд душ, вiдмити їх...

Ось цi троянди. Подумав, ви художник, ви любите квiти...

       О л е н к а. Дякую. В честь чого?

       А д в о к а т. Просто так. Надворi падає снiг - i цi троянди. Така несумiснiсть... (Усмiхнувся). I ви, як троянда, серед снiгу...