| На странице «Дорогою ціною» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
ДОРОГОЮ ЦІНОЮ
Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством...
Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми. На широкі бессарабські степи, вільні, без пана й панщини, рвалась гаряча уява й тягла за собою сотки й тисячі...
От хоч би там, за Дунаєм, гей, там, за Дунаєм!...
Ще недавно, вмившись в Умані власною кров'ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар - хлопа. Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю...
Стр. 1
- І куди його посилаєш? Адже він на своїх коротких ногах не злізе на гору,- кинула Соломія.
- Овва... овва... бозна-що вигадали... я й не на таке лазив...- образився Іван. І з сими словами стало чутно, як він подряпавсь на стрімку стіну урвища, важко й часто відсапуючи...
Іван метушився, бігав без потреби з одного місця на друге, шелестів сухим бадиллям, ірощив його і складав на купу.
Врешті черкнулась криця о кремінь... спалахнула на мент іскра, і стіни урвища немов двигнулись.
Іван припав до землі і дув...
Раптом здалека, з берега річки, почувся кінський тупіт. Усі насторожились.
- Гаси вогонь! - обізвався хтось пошепки й з тривогою.- Крий боже, ще помітять...
Остап знехотя почав затоптувати вогонь, хоч се йому і не вдавалося...
Стр. 2
Вона торсала Остапа за одежу, тягла його з собою і з жахом повторяла:
- Тікаймо... тікаймо... він іще стрілятиме, він уб'є тебе...
Помітивши, що Остап не рушиться з місця, вона вхопила його під руку і сливе поволокла за собою...
"Аби лиш перебігти отеє місце... аби лиш перебігти, і все минеться... нічого лихого не буде..." - блукали думки в його голові, і він біг, напружуючи останні сили, аби не відстати від Соломії.
Врешті він почув, що мліє.
- Стій...
Соломія провела рукою по його грудях і намацала мокру й липку сорочку. Остап скрикнув од того дотику.
В голові у Соломії розвиднілось. Жах її щез без сліду. Вона знала, що робити.
Обережно розщібнула йому сорочку і одкрила груди...
Стр. 5
|
