ВОЛИНЬ

ЧАСТИНА ПЕРША

Куди тече та річка

ВЕЛИКИЙ ПОХІД
      
      Батько корчує пні за лісом на вирубі - гейби не заважали на тому шматку такого дорогого поля. На новині добре просо вродить, а там і пшениця, та прокляте оте коріння...

Не диво, коли б хоч млин далеко, а то ж під боком. Та що порадиш? Завізно. Хліба, мовляв, зародило, то кожний силоміць на зламання карку до млина преться, так ніби не хватить йому води.
      Василь корови пасе і вже "на цілий день", бо дні, як не кажіть, укоротшали, а паша на тих Валах не дуже то вилягає...

Страхота - ота річка поблизу... Та Володько, Богу дякувати, лобур з головою видався, берегтися воно, хоч мале і зацяпане, потрапить, але одного разу мало-мало до нещастя-страхіття не дійшло.
      Хлопчисько ото завше діло з огнем має. Ледь, бува, розвидниться, а воно вам вже рахається (і де його та охота береться) і, чи лемензнуло2 що, а чи й так - бере отого меншого і волоче його за собою бозна-куди...

.. Сама стільки не подужаю..,- кликнула вона на свою дівчину.

      Та присіла і обидві почали їсти. Газда їв у хаті з Матвієвою родиною. Хведот їсть на голу окремо. Володько не має де сісти за столом, тому їсть перед столом стоячи. На комінку світиться невеличка; третій номер, лампочка без гакла...

Газда ладнав свою "фіру", газдиня вкладала дітей, щоб могли, їдучи, спати.

      І коли Володько встав, двір був порожній. Лиш у тому місці, де стояли коні, парував ще свіжий гній.

      - Куди вони поїхали, тату?

      - Хто знає...

Мають їхати закріпляти границю. Там десь коло Радзивилова треба вкопати в землю кількамільйонову руску армію.

      Шарварок великий по селі. Жнива на носі. Хліб поріс, мов очерет. Бракує робочих рук, а тут і тих, що є, відривають.

      Матвій шле Василя...

- Тепер думаєш робити? - запитав він знову, ніби не вірив.

      - Ну. Думаю тепер. Я вже все обдумав. Потребуємо хору. Хто тут добрі співаки? Антін? Ще хто?

      - Є досить. Тільки, чи підуть? Десь скоро мають вернутися з війська Йон, Демид та Ілько...

      Обережно почав говорити про своє підприємство.

      - Я ще ніколи не грала на сцені,- казала панна Ольга. Вона віднеслася до цього поважно. Володькові не тяжко було вмовити їй, що грати на сцені зовсім легко. Це ж цікаво, ні?

      Прийшов зі школи пан Гліб...

І от приходить Володько, починає думати про це, шукає людей... Це ж дуже цікаво. Зводити тих людей, вибирати з них кращих і казати:

      от ти роби так. А ти знову так. Всіх стягати, всіх... Ставити їх на їх справжньому місці, вчити говорити правдиві слова, ще нечувані тут і небувалі...