ЯРОСЛАВ1
                            
                            Звіщаю вам повість многославну
                            О великих борбах, лютих боях -
                            Кмітуйте і весь ум свой збирайте,
                            Кмітуйте, а дивная вам чути!...

                            
                            Красна Кублаївна, яко луна,
                            Що суть землі на западі, вчула,
                            І в сих землях жие много люда -
                            Бралась спізнать чужі поведінки...

                            
                            Яко зоря на заранці сяє,
                            Коли понад мрачні ліси зійде,
                            Так доч сеся Кублаєва, хана,
                            Ріднов красов і стрійнов сіяла:
                            Огорнена вся в золотоголовлє -
                            Шию, нідра прогалені мала,-
                            Вінчана каміням і жемчугов4...

                            Лиш надармо хоробрость і вдалость,
                            Надармо ся дерзко запирали:
                            Всеред рядів вгналися татари,
                            Розперхнули всі їх многі війська,
                            Сполонили всьо, що в землі було...

                            Первий бой нам втрачен, втрачен вторий..."
                            Татари ся в Польщі розложили,
                            Ближче й ближч всі села сполонили,
                            Продерлися люто к Оломуцу...

                            Ой та множінь татар розмножилась,
                            Як ся множить в осінь тьма вечерня,
                            А в повені - серед татар лютих -
                            Холибалось військо християнів,
                            Насильно ся к сему горбку дручи -
                            На нім ж мати божа чуда творить!
                            
                            "Ну же, братя, ну же!" - Внеслав кличе,
                            У срібельний щит мечем ударив
                            I хоругвов над головов точить...

.
                            Хвально ждати милості од бога,
                            Не в неволі - од дивих татарів...

                            Господеві мерзка є неволя,
                            Гріх самохіть в ярмо шию дати...

                            В землях наших істирай вороги,
                            Ізгладь повік і повіков-віки!"
                            
                            Ой бач - хмарка на згорілім небі!
                            Дунув вітер, гром загудів страшний,
                            Хмарилося тучев по всім небі; ...