Артюр Рембо

Два сонети

Перекладач: Д.Павличко

Джерело: З книги: Зарубіжна література. Хрестоматія. 10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В.В. Уліщенко, А.Б. Уліщенко - X.: Торсінг, 2002

Зло

Тоді, як на небес блакитнім гобелені

Палають, наче кров, плювки шрапнель жахних,

Як у вогонь полки, червоні чи зелені,

Ідуть повз короля, який глузує з них,

Як звалює людей скажений шал на купи,

Мов перемелений, димуючий погній,-

В траві, у радості, нещасні влітку труни,

Природо-матінко, це рід священний твій! -

Тоді сміється Бог із ладану, з узору

Церковних скатертин, із чаш, із вівтарів-

I засинає він під славоспіви хору,

I прокидається від схлипу матерів,

Що в чорних очіпках заходять до собору

I в кожної мідяк - за сина, що згорів.

Сплячий в улоговині

Цей отвір зелені, де джерело співає,

Черкаючи траву окриллями срібла,

Де сонце блискотить яскраве і безкрає -

Це улоговина, просяяна дотла.

Спить молодий солдат - потилиця в катрані

Купається, уста відкриті; він приліг

Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні,

I в зливі променів лежить блідий, мов сніг.

В ногах - ромашки. Він, як та дитина хвора,

Всміхається у сні до нездійсненних мрій;

Заснув і прохолов - здолала стужа й змора

Природо, ти його заколиши й зігрій!

Він спить між квітами на луговім осонні,

I в грудях має він дві дірочки червоні.