Генрі Лонгфелло

Самсон

Перекладач: С.Голованівський

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).- К.: "Навчальна книга", 2002.

Згадайте цю легенду старовинну

про велетня, що острах наганя:

і вдачу він, і силу мав левину,

і лева розтерзав, мов те ягня.

Його спіймали й мучили кати,

а він терпів і не благав "не мучте".

Та здумали ще й в палац привести

його на глум під час бучної учти.

У розпачі від сміху та хули,

він сперся на колону серед зали,

і стеля обвалилась на столи,

довкіл яких кати бенкетували.

Все застелила курява, як дим,

в приміщенні розкішної їдальні.

Так, він загинув. Але разом з ним

загинули й кати його безжальні.

Є велетень-Самсон і серед нас.

Закутого не жаль його нікому.

Та горе нам, якщо у слушний час

він руки здійме в розпачі німому.

Хитнуться стіни давньої тюрми,

де свій полон пронизливий кляне він -

впаде на наші голови, я певен,

той світ, в якому тішимося ми.